Глава 5.

Катя.

Таксі з Томасом всередині, наче прощаючись, останній раз мигнуло сигналом лівого повороту та виїхало з двору. 

Максим стояв у колі світла вуличного ліхтаря під'їзду. Я зупинилась на хвильку та мовчки подивилась на нього. Він виглядав стомленим та знервованим. Кудись поділися його спокій та незворушність, вкупі з самовпевненістю.

Не бачу сенсу витрачати час на це нещастя! Хай котиться під три чорти! Гордо розправивши плечі, прямую до дверей під'їзду.

Коли проходила повз нього, він одним спритним рухом схопив мене за руку.

- Гарно розважились?

Голос був хриплий, наче не його.

- Так, дякую! Може відпустиш мою руку? Я дико втомилась.

- Ще б пак! Скільки нового, незвіданого! Сподіваюсь, ви з ним обмежились тільки обіймашками та поцілунками? Ти ж у нас суцільна цнота! Не торкнись до тебе!

- Це тебе не обходить!

- Ще й як обходить! Давай піднімемось до тебе й про все поговоримо!

- З якого дива я повинна тебе пускати до себе? Щоб ти мені вкотре виносив мозок усілякими брехнями та маніпуляціями? Ні, дякую!

- Мала, ти не розумієш! Це не я брешу і маніпулюю, це твій новий знайомий, з яким ти тут у мене на очах зажималась!

- Але ж ти й нахаба! Пам'ять дівоча? Це ти у мене на очах лапав та мало не трахнув свою кралечку! Ти так її виціловував, наче хотів проковтнути!

- Ніколи не думав, що ти можеш так примітивно та брудно висловлюватись!

- Ти сподівався на хвалебні оди? О, великий й незрівнянний трахальник усього, що рухається! Якось так?

- Перестань! Давай просто поговоримо й все з'ясуємо?

- Не сьогодні це точно! Дякую, що заїхав! Бувай!

З усіх сил намагаюсь вирвати руку, але він тільки сильніше, наче в сталевих лещатах, затис її  своїми пальцями.

-Не відпустиш, я взагалі більше з тобою не заговорю!

- ОК! - сказав він й розтулив долоню. - У будь-якому випадку недаремно приїздив, побачив багато цікавого! До зустрічі завтра! Я тебе наберу!

- Не треба тут командувати! Я сама тебе наберу!

Й швидко, не обертаючись, пішла додому!

~~~~~~~

Прокинулась я десь під обід!

Власне, мене розбудив телефонний дзвінок. Це був Томас. Він поцікавився, як я себе почуваю. Також, хотів знати, чи ми сьогодні зустрінемось.

Чесно кажучи, почувалась я так собі.  На душі було тяжко, як Тарасу Григоровичу жити у царській Росії. Похмілля давало про себе знати раптовими нападами нудоти. Голова гуділа, як поломаний мегафон шкільного фізрука.  Одним словом, життя вдалося! Хто не ходить по тусе, той не зна про все оце!

Тож, я чесно призналась Томасу, що сьогодні я не в формі й попросила про відгул. Він засміявся в слухавку й сказав, щоб я про це навіть не заморочувалась. Мовляв, сьогоднішній день я вже відпрацювала минулої ночі. Він просто хоче мене трошки "підлікувати". Можливо, келих сухого шампанського мені допоможе. Я відповіла, що зараз від однієї думки про алкоголь мене тіпає. Але я подумаю й, якщо ситуація зміниться, зателефоную. На тому й порішили.

Глянула на пропущені в телефоні. Вчора вночі Максим набирав мене разів сорок. Сьогодні - жодного! Згадала, про наші вчорашні домовленості. Та й призадумалась, що власне робити!

З одного боку, розмови у будь-якому випадку не уникнути. Ми ж не діти й не страуси, щоб ховатися від тяжких рішень. Але мій фізичний стан не спонукав до серйозних рухів тілом, а особливо, мозком, та неабияк заважав проводити блискучі переможні перемовини. Отож, ліпше перенести всі ці "веселощі" на завтра. Крім того, мені треба подумати, як бути далі. Наразі, я не маю відповіді на це питання.

Вирішила спробувати ще трохи поспати, але тільки-но почала засинати, почула сигнал телефону про наявність непрочитаних вхідних.

Чорти мене дьорнули подивитись, що там за таке, що аж всі месенджери одразу ожили!

Тепер я точно не засну! Але прийняти рішення стосовно Максима таки стане легше!

Прийшло відео! А на тому відео суцільна пристрасть, що куди там еротичним фільмам! Максим з Анітою у ліжку! Схоже, усе основне вже сталося, а тепер вони просто тішаться один одним! Вони таки достобіса гарна пара! Чому ж він кинув її?

Знаєте, це було боляче! Бачити це було боляче! Але не так як вчора! Тут, мабуть, ефект екрану, немовби не навсправжки. Хоча це дуже умовне полегшення.

Заснуть, я не засну! Розковирювати болячку марними роздумами теж не бачу змісту. Треба щось робити! От я й роблю. Пересилаю цей шедевр Максиму (хай, також, потішиться) та  Томасу, щоб він був в курсі, що витворяє його сестричка!

Томас відповів миттєво.

- Мені дуже шкода, що ти вимушена все це переживати. Аніта, вона така і є. Занадто емоційна, занадто наполеглива! Якщо вона щось або когось хоче, опиратися дуже важко.