Глава 2.

Катя. 

Нагадую, що трапилося - молода, прекрасна, як не подивись, хоч і наскрізь мокра жінка, яка хвилину тому освідчилась красивому малознайомому мерзотнику, опинилася у скрутному становищі. А все чому? Тому що вона збагнула, що забула біля басейну свою сумочку. Тобто, мокра білизна на ній, а от готівка, кредитки, чорти б його взяли, документи, а саме головне - телефон, у сумочці біля басейну. 

І от вона змушена повернутися туди, де зазнала реальних принижень...

***

Я молила Бога, аби він уже пішов, аби тільки його там не було. Але це не спрацювало. Мабуть, Боги не дуже прислухаються до атеїстів. Він тільки-но одягнув халат та швидко обернувся на звук моїх кроків. 

- Я знав, що ти повернешся. Сумочку забула!? - чи то констатував, чи  то запитав він.

Мовчки прямую до шезлонгу, на якому лежить злощасна сумка. Намагаюсь не дивитись на цього… У мене просто немає слів! Мені майже вдається завершити мою місію з гідністю та втримати свої дрижаки при собі. З сумочкою в руках та високо піднятою головою я прямую до виходу, але зрадницький порив вітру змушує мене здригнутися всім тілом. Господи, як же мені холодно!

- Господи, мала, ти зовсім замерзла! Накинь хоча б рушник!

-  Залиш собі! Обійдусь! 

- То й що ти збираєшся робити? Ти мокра наскрізь. (Ага, капітан Очевидність, і хто в тому винен!) Піднімемось до мене. Приведеш себе до ладу. Я обіцяю, не робити нічого, що може тобі не сподобатись.  Знаєш, мені шкода, що так сталось. Це було тупо з мого боку. Вибач!

- Знаєш, я раніше не уявляла, як виглядає корислива сволота, але зараз знаю точно!

-  Хай так! Але тобі треба зігрітися. Ходім!

-  Я нікуди з тобою не піду! Я викликаю таксі та їду додому! 

- Як побажаєш. Чекати тут будеш? Ти ж знаєш, ми майже за містом й таксі приїде ой, як не скоро. Ти давно пневмонією не хворіла? Саме час!

Люди добрі, як же холодно травневим вечором стояти на вулиці зовсім мокрою! Мене тіпало так,  що збоку, мабуть, здавалось, що в мене епілептичний напад.  Як не крути, він правий - саме розумне зараз опинитися у теплому приміщенні та зігрітися.

-  Добре! Пішли швидше! Та дай вже мені того рушника!

***

Боженько милий, яке то щастя стояти під струменями теплої води, відчувати як клітинка за клітинкою, молекула за молекулою відігрівається твоє тіло. Скільки-то задоволення може принести звичайний гарячий душ! Максим дав мені м’якенький біленький готельний халат, увімкнув сушарку у ванні. 

-  Вибач, жіночої білизни не маю. Тобі дати мою футболку чи тобі зручно в халаті?

Сама люб’язність! Був би ти таким чемним біля басейну!

-  Достатньо халата. Дякую за турботу!

Коли я нарешті зігрілась, розвісила свої речі й зайшла до кімнати, Максим вже одягнув джинси з футболкою. На столику біля невеличкої м'якої софи стояла відкоркована пляшка шампанського з двома наповненими бокалами. Поруч лежали в очікуванні своєї долі симпатичні шоколадні цукерочки та, ого, апетитна полуниця, що пахла просто неймовірно, майже як тільки-но з маминої грядки.

- Нічого собі, Старик Хоттабич! Я дивлюсь, ти тут вже натрах-тібідохав смачненького! Навіть полуниця! Вражає! Гріхи хочеш замолити?

- Взагалі-то, у нас сьогодні заручини.

- Ой, не нагадуй! Це у тебе заручини, у тебе, малохольне ти створіння!

- Гаразд, хай у мене!

Він нап’яв мою каблучку собі на мізинець. Потім взяв обидва бокали, один з них простягнув мені.

Я подивилась на симпатичний келишок з добре охолодженим напоєм, де весело штовхались між собою грайливі бульбашки та сказала:

- Між нами дівчатками, мені б краще коньяку чи віскарику. Всередині все ще зимно. 

- Добре! (Але ж покладистий!)

Він дістав з міні-бару маленьку пляшку Jack Daniels. 

- Сподіваюсь, вистачить, - пробурмотів наче сам до себе й потягнувся за КОЛОЮ.

- Ні, КОЛИ не потрібно!

Глянув на мене здивовано, навіть брівоньки трошки припідняв.

- Ти мені вибач, але у мене складається таке враження, дуже сподіваюсь, що воно хибне… - повільно підбираючи слова вимовим Максим.

- Боже, який ти занудний!  Я не алкоголічка, якщо ти на це натякаєш.

- Ні-ні, ні в якому разі, я не це мав на увазі. Але як часто ти… вживаєш?

- Міцні виключно коли мене якесь одоробло викупає в басейні. В одязі. В прохолодний весняний вечір. Та саме головне, без моєї на те згоди. А так нє, “не палю, до спиртного байдужа”. 

- Хотілось би вірити! - сказав Макс, дивлячись як я одним махом перехиляю склянку нерозбавленого віскі.

Мене мало не вдавило, чи то від його пильного погляду, чи від занадто великого ковтка надто міцного напою. Швидко відвернулась, аби він не побачив, як у мене очі полізли на лоба. Вогнем обпекло спочатку горло, потім десь в животі розлилося тепло. Я якомога тихіше відкашлялась перш ніж повернутися до Максима.