Глава 1.

Катя.

- Ладен забитися на що завгодно, що незабаром ти сама до мене прийдеш з пропозицією руки та серця. На коліно можеш не ставати, але обручка обов’язково.

Він дивився на мене, здавалось, цілком серйозно. Але в його гарних світло-карих очах у самому розпалі була вечірка грайливих підвипивших бісиків. 

- Угу. Звичайно. Яке ж освідчення без обручки? Ось тільки гляну, коли я вільна, - відкриваю календар в телефоні. - О, якраз в цей четвер є віконце. Лишилося перевірити погоду. Два відсотки, що буде дощ. Отож, домовились. Чекай на мене після дощику в четвер.

- Люблю тебе безмежно! І з кожним твоїм словом все сильніше.

- Не можу відповісти взаємністю. Не навчена брехати. Але, щоб не здатися неввічливою, скажу так: «Мене тішить твоя увага. Щиро дякую!» - ледь кивнула головою я. Потім скривила жалісливу пичку, - На жаль, мушу йти. 

- Так, так, звичайно. Не буду затримувати, - посміхнувся він у відповідь. - Усе одно ми дуже скоро побачимось. Бувай! 

-  Угу! На все добре!

Я з великим задоволенням виходжу з метушливого ресторанчику на вулицю, де тихий травневий вечір вже охолодив повітря і неквапливо почав запалювати на небі зірки. Вдихаю на повні груди прохолодне повітря та йду до своєї автівки.  

Дорогою мимоволі посміхаюсь, згадуючи свого нового знайомого.

Він таки достобіса гарний! Така собі зваблива святість. Дуже чемний, з гарним почуттям гумору. Я давно не бачила таких красивих чоловіків! Кажуть, для чоловіка зовнішність не головне. Але ж як приємно мати біля себе таке сильне м’язисте чудо, з гарним відкритим обличчям та осяйною посмішкою. А ці губи!.. Рятуй-милуй, що то за краса!

Так, стоп! Щось вас, Катерино Максимівно, не туди несе. Не дивно! Чоловіка у мене не було вже, дай Бог пам’яті, десь з півроку.

Добре, що роботи чимало. Хоча, як добре? Мій невеличкий бізнес зараз в кризі. Тішить, що це не я докерувалась, а клята пандемія підкосила мою молоденьку турфірму. А як все феєрично починалось! У мене завжди виходило робити цікаві тури за помірні гроші. Я люблю цим займатись. І все йшло добре допоки не стався світовий локдаун. А, як відомо, закриті кордони не дуже сприяють розвитку туристичного бізнесу, я б навіть сказала, шкодять. Але виплати за кредитами та оренду ніхто не відміняв.  Отож, і бігаю, як у дупу поранений боєць, у пошуках грошей та намагаючись домовитись про відстрочки.

От і сьогодні повинна була тут зустрітися з людиною, яка хоче вкластися в мій бізнес. Це було б чудово, якби в мене з’явився партнер в ці нелегкі часи. Але зателефонував його секретар і повідомив (перед цим разів з двадцять вибачившись), що у шефа з’явилась якась дуже термінова справа і наша з ним зустріч переноситься на завтра. Він заїде до мене в офіс, якщо моя ласка, звісно. Та куди ж без ласки, особливо в таких делікатних питаннях як гроші та доля власного бізнесу. Погодили час і розпрощались.

Тільки-но я зібралася йти, як до мене підійшов мій сьогоднішній знайомець. Але на той момент, він був незнайомець. Він представився як Максим (тезка мого тата, вже щось рідненьке) і запропонував випити кави, а якщо моя ласка, то й повечеряти разом. Він пригощає.

Моя ласка сьогодні була безмежна. Вдома їсти все рівно немає чого. Але за себе я заплачу сама. Якщо його ласка, звісно! Він посміхнувся своєю гіпнотичною посмішкою та погодився, за умови, що він обере та оплатить вино. Вдарили по рукам. 

Вечеря була чудова! Знаєте, як ото у всяких жіночих книжечках та мелодрамах - «наче ми сто років один одного знали», ля-ля конопля. Але от  в кінці трапився один курйоз. Максим зробив мені пропозицію руки та серця, своїх звісно. По-нашому, освідчився.

Ну от шо я мала сказати? Звісно «Дякую!». Мовляв, потішена надзвичайно.  Приємно мені страх як. Але мене турбує таке поверхневе ставлення до настільки серйозного питання. Та й чи не зарано йому одружуватись з першою ліпшою? В своїй кандидатурі я, звичайно, ні разу не сумніваюсь. Вибір вдалий! Але його я геть не знаю. Отож, вибач, котику, вимушена відмовити.

А він мені: «Подумай добре. Я двічі пропонувати не звик, а на тебе як на дружину вже налаштувався. А я завжди отримую те, що хочу». Я йому: «Ого, заявочки! Пробач, сонечко, але мою відповідь ти почув.» А він мені, тепер, мовляв, єдиний вихід, щоб я йому освідчилась. А він відповість «Так!»

Я сказала, що це якесь збочення і врядчи він дочекається від мене чогось подібного. Ну, а далі ви знаєте.  Дивний він якийсь одним словом, але таким гарнюням можна пробачити. Нам з ним дітей не хрестити. Сподіваюсь.

~~~~~~

Зраночку причалапала я в офіс у такому собі настрої. Та чого там уже, у жахливому настрої! Прийшло повідомлення з банку, що у відстрочці мені відмовлено. Єдине, що пеню почнуть нараховувати з наступного місяця. Вони там у банку просто сама людяності сьогодні! Мабуть, місяць у Меркурії, а в лісі вмерло якесь хвореньке звірятко, упокой Господь його душу.

Не встигла заварити собі кави, як Всесвіт подав сигнал, мовляв, Катеринко, не час розслаблятися.

Сигнал прийшов ногами Олега Семеновича, мого орендодавця, і сказав його ротом, що мені до кінця тижня треба виїхати кров з носу, бо сюди в’їдуть люди, які можуть собі дозволити оплатити оренду, а не такі голозаді симпатяжки, як ми. (Звучить так, наче ми якісь гомодріли червонозаді, прости Господи!)  Але за те, що ми такі милі симпапульки він нам пробачить оренду за півмісяця. Ну, типу прощальний подарунок. І на тому дякую, добрий ви чоловік. І це я без жартів.