Розділ 10. Публікація

Дмитро прочитав перші три глави.

Алла — одинадцять.

Решту роману вони лише перегорнули, хоча Надія надіслала повний текст і попросила уважно перевірити кожне формулювання. У супровідному листі вона окремо написала, що після публікації змінити основні умови світу буде неможливо без згоди обох авторів.

Дмитро відповів через сорок хвилин:

Загалом добре. Треба більше бізнесу й менше внутрішніх переживань героїні.

Алла написала майже одночасно:

Марк ідеальний. Тільки можна зробити його ще трохи ревнивішим?

Ніхто не запитав, як Надія за одну ніч написала повноцінний роман.

Коли вони зустрілися в її кабінеті, Алла принесла список правок. Хотіла змінити колір волосся Ліани, додати сцену примірювання вечірньої сукні й зробити колишню коханку Марка старшою. Не набагато — лише настільки, щоб читачка відразу зрозуміла, чому герой більше не може її кохати.

— А чим тобі не подобається теперішня? — запитала Надія.

— Вона надто красива.

— Ліана теж.

— Ліана не знає про це.

Дмитра цікавили інші речі. Він вимагав забрати сцену, в якій Марк радився з фінансовим директором, бо герой не повинен був потребувати чужої думки. Додав два готелі, літак і переговори з міністром, країну якого так і не назвав. У фіналі Марк мав не просто перемогти колишнього партнера, а придбати його компанію за десяту частину вартості.

— Це важливо для любовної історії? — запитала Надія.

— Це важливо для героя.

— Чому партнер продає так дешево?

— Бо не має іншого виходу.

— Хто його позбавив?

Дмитро подивився на неї, не розуміючи запитання.

— Марк.

Надія внесла правку.

Система приймала зміни відразу. Достатньо було виправити кілька слів у технічному завданні, і роман переписувався сам. Зникала порада фінансового директора, змінювався вік коханки, з’являлася нова сукня. Щоб надати Маркові ще один готель, машина переробила три глави й додала сцену в іншій країні, яка однаково не отримала назви.

Корсаки вважали, що текст редагує Надія.

Вона не заперечувала.

— Ти дуже швидко працюєш, — сказала Алла, отримавши нову версію за кілька хвилин.

— Я майже нічого не вигадую.

— Не применшуй свій внесок.

— Я серйозно. Усе вже було у ваших відповідях.

Дмитро переглядав фінал.

— Зменш ціну ще вдвічі.

— Яку?

— За компанію партнера. Нехай Марк забере її майже безкоштовно.

— Навіщо?

— Щоб той зрозумів, хто переміг.

Надія змінила суму.

На мить їй здалося, що Дмитро впізнає власний договір, тільки з іншого боку. Побачить людину, яку позбавили вибору, змусили продати частку й ще переконали, що все сталося законно. Проте він лише задоволено кивнув.

— Ось тепер правильно.

Алла дочитала сцену весілля.

— А можна, щоб після цього вони ніколи не залишали готель?

— Чому?

— Не буквально. Просто закінчити на тому, що їм більше нічого не потрібно. Увесь світ там.

Надія залишила фінальний абзац без змін.

Коли правки завершили, вона попросила Корсаків ще раз переглянути технічне завдання.

— Ми вже читали, — сказав Дмитро.

— Ви змінили кілька умов.

— Несуттєво.

— Після підтвердження вони стануть остаточними.

— Надю, ми публікуємо роман, а не запускаємо ракету.

Алла сміялася.

— Вона просто боїться, що ми потім усе звалимо на неї.

— Саме тому мені потрібне ваше підтвердження, — відповіла Надія.

Вона не відчувала злості. Та злість, з якою кілька тижнів тому виїхала від юриста, давно минула. Замість неї залишилося холодне очікування. Надія вже не була впевнена, що хоче побачити результат, проте ще менше хотіла зупинитися за крок до нього.

Дмитро та Алла зайшли до нових облікових записів зі своїх ноутбуків. Система показала їм сторінку «Його єдиної гості». Обкладинка з’явилася без участі художника. На ній високий чоловік у білій сорочці стояв за спиною темноволосої жінки, тримаючи руку на її талії. Позаду сяяли вікна готелю. Обличчя чоловіка ховалося в тіні, але на його зап’ясті був годинник тієї самої марки, яку носив Дмитро.

— Звідки взялася обкладинка? — запитала Алла.

— Система сформувала з ваших матеріалів.

— Я не давала цей годинник, — сказав Дмитро.