Розділ 9. Технічне завдання

Дмитро заповнив анкету за двадцять хвилин.

Алла забрала свій примірник додому й повернула наступного ранку з відповідями на шести додаткових аркушах. Вона переписувала окремі пункти, доповнювала описи й навіть прикріпила фотографії суконь, інтер’єрів та чоловіків, які, на її думку, могли б стати зразками для головного героя.

— Це не занадто? — запитала вона, поклавши папку перед Надією.

— Для технічного завдання зайвих подробиць не буває.

Алла усміхнулася. Їй подобалося ставлення до майбутнього роману як до серйозного проєкту. Вона принесла не кілька наївних побажань, а матеріали, на підставі яких професійна редакторка мала створити переможну книгу.

Надія не стала пояснювати, що збирається передати її вимоги не редакторці.

Анкети Корсаки заповнювали окремо. Надія сказала, що так легше побачити розбіжності між двома авторськими задумами, а потім звести їх у єдину історію. Насправді їй хотілося дізнатися, чого кожен із них побажає, не узгоджуючи відповідь з іншим.

Дмитро створив чоловіка.

Його герой мав тридцять дев’ять років, володів міжнародною мережею готелів, приватними літаками, будинками в кількох країнах і компаніями, кількість яких автор ще не визначив. Він був високим, фізично сильним, бездоганно вдягався й майже ніколи не носив краватки. На фотографіях, вирізаних із журналу, чоловіки стояли біля дорогих автомобілів, дивилися на міста з дахів хмарочосів і сиділи у великих кабінетах, не читаючи документів перед собою.

У графі «Особливі ознаки» Дмитро написав:

Біла сорочка. Завжди спокійний. Йому не потрібно підвищувати голос, щоб усі виконували накази.

Головною рисою героя була влада. Не гроші, розум чи талант, хоча все це також мало бути. Саме влада — здатність увійти до будь-якої кімнати, отримати будь-яку інформацію й змусити будь-яку людину чекати.

На запитання «Які закони реального світу не повинні діяти у творі?» Дмитро відповів коротко:

Герой не повинен залежати від законів, поліції, банків або інших людей. Він сам установлює правила.

Надія перечитала речення двічі. У звичайному романі воно означало лише умовність жанру. Читач не запитував, чому власник готельної мережі встигає особисто стежити за героїнею, керувати службою безпеки й з’являтися в потрібному місці раніше за всіх. Його влада існувала не тому, що мала пояснення, а тому, що була потрібна історії.

Проте Стефанія говорила не про роман.

Машина дасть їм світ, який вони опишуть.

Алла створила жінку.

Її героїні було двадцять сім. Вона мала бути красивою, але не знати про це, розумною, але не заробляти більше за чоловіка, незалежною, але постійно потрапляти в обставини, з яких не могла вийти самостійно. Професію Алла змінювала тричі. Спочатку героїня була художницею, потім перекладачкою, зрештою стала дизайнеркою готельних інтер’єрів.

— Так вона матиме причину опинитися в його готелі, — пояснила Алла. — І водночас не буде схожа на звичайну працівницю.

— Чим погана звичайна працівниця?

— Нічим. Але читачка повинна уявляти себе особливою.

— Якщо героїня талановита дизайнерка, навіщо їй залежати від чоловіка?

Алла трохи подумала.

— Він купить компанію, у якій вона працює.

— Чому?

— Щоб вона не могла піти.

Надія записала відповідь.

У версії Алли герой був жорстким, небезпечним і ревнивим. Він мав контролювати героїню, але лише заради її безпеки. Забороняти їй бачитися з іншими чоловіками, але не через недовіру, а через надмірне кохання. Замикати двері, проте тільки тоді, коли зовні на неї чекала небезпека. Якщо вона намагатиметься втекти, він повинен її повернути.

— Вона справді хоче втекти? — запитала Надія.

— Спочатку так.

— А потім?

— Розуміє, що любить його.

— Тобто він не повинен дозволити їй піти, навіть коли вона просить?

Алла подивилася на неї з легким роздратуванням.

— Ти сприймаєш усе надто буквально. Це романтика. Він відчуває, чого вона хоче насправді.

— Навіть якщо вона говорить протилежне?

— Саме тому він сильніший за неї. Він бачить глибше.

Надія внесла до анкети ще один пункт:

Герой завжди знає справжнє бажання героїні, навіть якщо вона сама його заперечує.

— Так правильно? — запитала вона.

— Так.

— Остаточно?

— Остаточно.

Алла поставила поруч свої ініціали.

Місцем дії обоє, не змовляючись, обрали готель. Дмитрові подобалося, що будівля належатиме героєві й усі працівники підкорятимуться лише йому. Алла хотіла мармурові сходи, панорамні вікна, ресторан на даху, окремий ліфт і номер, у якому героїня знайде шафу з одягом свого розміру.