Розділ 7. Кореневий рядок

Пакетик лежав у сумці Надії чотири дні.

Вона носила його на роботу, додому, до магазину й одного разу навіть на дитячий майданчик, коли забула перекласти сумку. Увечері виймала разом із ключами, гаманцем та зім’ятими чеками, клала на стіл, дивилася на нерівно складений папір і ховала назад.

Запаху пакетик майже не мав. Якщо піднести близько до обличчя, можна було відчути щось сухе й гіркувате — звичайне листя, можливо, м’яту, деревій або траву, яку продають на ринку від безсоння. Надія не зналася на лікарських рослинах і не збиралася перевіряти. Їй було досить слів Стефанії: це не отрута, не дурман і не завдасть шкоди.

Проблема полягала не в тому, чи казала стара правду.

Проблема була в тому, що Надія взагалі розглядала можливість підсипати щось у чай людині, яка їй довіряла.

Олег Климчук працював над «Літереєю» від першої схеми, намальованої на аркуші в клітинку. Він міг бурчати через терміни, сперечатися з кожним новим побажанням і пояснювати Надії, що слова «це ж лише одна маленька кнопка» повинні каратися додатковою оплатою. Проте жодного разу не використав доступ до бази у власних інтересах, не продавав чужих електронних адрес і не залишав у коді прихованих дверей для себе. Коли сайт упав у новорічну ніч, він піднявся з-за святкового столу й дві години відновлював сервер, хоча ніхто, крім трьох авторів та дев’ятьох читачів, цього не помітив.

Надія могла втратити платформу через жадібність Корсаків.

Олег тут був ні до чого.

Саме тому спочатку вона спробувала переконати його без жодного чаю.

Модуль конкурсів уже працював на тестовій версії сайту. Автор міг подати книгу, вибрати номінацію, погодитися з правилами й опублікувати перший розділ. Читачі отримували можливість голосувати, а система відстежувала підозрілі реєстрації, однакові адреси та раптові сплески активності. Окремо Олег створив сторінку рейтингу, яка перераховувала місця після кожного нового голосу.

У верхній частині екрана стояла червона смуга:

ТЕСТОВЕ СЕРЕДОВИЩЕ. ОПЕРАЦІЇ НЕ ВПЛИВАЮТЬ НА ОСНОВНИЙ САЙТ.

Надія дочекалася, коли Олег завершить перевірку, поклала перед ним телефон і відкрила фотографію сторінки зі старої книги.

— Це треба додати до конкурсного модуля.

Олег збільшив зображення. Рядок складався з латинських літер, цифр і знаків, розташованих без очевидного порядку. Деякі символи повторювалися через рівні проміжки, інші були схожі на помилки набору. У двох місцях стояли знаки, яких Надія не бачила на звичайній клавіатурі.

— Що це?

— Службовий ідентифікатор.

— Чого?

— Конкурсу.

Олег подивився на неї поверх окулярів.

— Надю, ідентифікатор можна зробити з дати, назви або випадкового набору символів. Для цього не треба фотографувати сторінку, яка пережила друкарський верстат.

— Мені потрібен саме цей.

— Навіщо?

Питання було цілком передбачуваним. Надія підготувала відповідь ще вдома.

— Це частина рекламної кампанії. Прихована деталь. Можливо, потім використаємо її в загадці для учасників.

— Тоді я збережу її в окремому файлі.

— Ні. Вона має бути в коді.

— Коментарем?

— Вона повинна використовуватися системою.

Олег повернув телефон.

— Рядки самі нічого не роблять. Їх можна зберігати, порівнювати, передавати, показувати на екрані. Щоб щось відбулося, потрібна команда.

— Нехай бере участь у підрахунку рейтингу.

— Яким чином?

Надія не знала.

— Як технічний ключ.

— Для чого?

— Щоб однакові результати розташовувалися у випадковому порядку.

Олег трохи подумав, потім похитав головою.

— Для цього вже є нормальний механізм. Якщо я вставлю невідомий набір символів лише тому, що ти знайшла його в старій книзі, через пів року сам не зрозумію, навіщо він там. А ще через рік хтось видалить його як сміття й матиме рацію.

— А якщо я напишу пояснення?

— Яке?

— Що видаляти не можна.

— Це не пояснення.

Він сказав це без роздратування. Надія знала: якби наполягла як співвласниця, Олег однаково відмовився б. Його наймала компанія, але за роботу сайту він відповідав власним ім’ям. Саме за це вона його цінувала.

І саме це збиралася в нього відібрати.

Того самого дня Дмитро викликав Надію до кабінету. Алла сиділа поруч із роздрукованим календарем запуску.

— Ми починаємо за два тижні, — сказав Дмитро.

— Правила ще не затверджені.

— Затвердимо.

— Додаткова угода теж.