Дмитро Корсак погодився вислухати Надію лише тому, що Олексій колись допоміг йому знайти склад для першої партії офісної техніки. Про ту послугу Дмитро згадував рідко, але вважав себе людиною, яка повертає борги хоча б увагою.
Зустрілися в його магазині після закриття. Продавці вже пішли, на полицях стояли принтери, телефони, факси й монітори з приклеєними цінниками. Алла Корсак сиділа за столом біля каси й перевіряла накладні. Вона не збиралася брати участь у розмові, але після перших п’яти хвилин відклала калькулятор і попросила Надію почати спочатку.
— Людина пише книгу й одразу викладає її на сайт? — перепитав Дмитро.
— Не обов’язково всю. Можна розділ за розділом.
— Без видавництва?
— Так.
— А хто вирішує, чи книга добра?
— Читачі.
Дмитро подивився на Аллу.
— Люди платитимуть невідомо кому за незавершену книгу?
— Спочатку читатимуть безкоштовно. Автор збере аудиторію, завершить текст і зможе його продавати. Або відкриє платний доступ до нових розділів, коли читачі вже захочуть дізнатися продовження.
— Тобто спочатку дати спробувати, потім продати, — підсумував Дмитро.
— Якщо дуже спростити.
— У бізнесі все треба дуже спрощувати. Інакше покупець не зрозуміє, за що платить.
Надія відкрила презентацію на ноутбуці. Показала приблизний вигляд сторінки книги, авторський кабінет і схему руху грошей. Дмитро швидко перегортав слайди й довше дивився не на майбутні тексти, а на графіки зростання аудиторії. Алла ставила інші запитання: хто укладатиме договори з авторами, кому належатимуть завантажені твори, як підтвердити особу людини під псевдонімом і що робити, якщо хтось опублікує чужу книгу.
На більшість питань Надія вже мала відповіді. Решту записувала.
— Авторське право залишається в письменника, — сказала вона. — Платформа отримує лише дозвіл показувати й продавати текст.
— Тоді автор завтра забере книгу, а ми залишимося без товару, — зауважила Алла.
— Це не товар платформи.
— Усе, що приносить бізнесу гроші, є його товаром. Просто юридично може називатися інакше.
Надії не сподобалося формулювання, але вона промовчала. Їй були потрібні люди, які розуміли гроші краще за неї.
Розмова тривала майже три години. Дмитро кілька разів виходив відповідати на дзвінки, повертався й ставив запитання, з якого було видно, що частину пояснень пропустив. Алла слухала уважно. Саме вона першою помітила головну перевагу задуму.
— У звичайному видавництві треба надрукувати наклад і сподіватися, що його куплять. Тут книга може не продаватися взагалі, а ми нічого не втрачаємо.
— Сервери, розробка, підтримка, — нагадала Надія.
— Це постійні витрати. Вони не залежать від кількості невдалих книг так, як папір і склад.
Дмитро повернувся до таблиці з прогнозом.
— Якщо це справді ніхто ще не зробив, скопіюють одразу.
— Тому треба запускатися першими й швидко набирати авторів.
— Скільки потрібно грошей?
Надія назвала суму з повного кошторису. Дмитро не здивувався, лише запитав, скільки вона вкладає сама.
— Усе, що ми відклали. Приблизно п’яту частину.
— А решту хочеш від нас?
— Не безкоштовно. За частку в компанії.
Алла нарешті закрила накладні.
— Яку?
Надія підготувалася до цього запитання. Її початкова пропозиція була простою: сорок відсотків їй як авторці ідеї та керівниці проєкту, по тридцять — Дмитру й Аллі за фінансування. Вона розуміла, що грошей вкладає менше, але збиралася кілька років працювати над платформою й не вимагати повної ринкової зарплати.
Дмитро почув цифри й засміявся.
— Тобто ми даємо вісімдесят відсотків грошей і отримуємо шістдесят відсотків компанії?
— Я створила весь проєкт.
— Проєкт поки що лежить у папці.
— Без нього не було б куди вкладати.
— Без грошей він там і залишиться.
Алла не підтримала чоловіка, але й не заперечила.
— Ідея має вартість, — сказала вона. — Проте ризикуємо грошима ми.
— Я теж вкладаю всі сімейні заощадження.
— Для тебе це великі гроші. Для запуску — п’ята частина. Бізнес не оцінює жертву, Надіє. Він оцінює внесок.
Вони розійшлися, нічого не вирішивши. Дмитро запропонував Надії двадцять відсотків компанії, посаду керівниці проєкту й можливість переглянути розподіл після того, як платформа поверне вкладені кошти. Усі операційні рішення залишалися за нею, фінансові — за Корсаками.
— Ти будуватимеш те, що придумала, — сказав він. — Ми навіть не лізтимемо у книги. Нам це не цікаво. Наше завдання — дати гроші й не дозволити тобі їх витратити даремно.
#168 в Містика/Жахи
#563 в Детектив/Трилер
#195 в Трилер
передісторія літереї, містична літературна платформа, бажання що стають реальністю
Відредаговано: 11.08.2026