Розділ 2. Книга, якої не буде

У ті роки словосполучення «літературна платформа» нічого не означало.

Існували форуми, особисті блоги, сайти видавництв і кілька електронних бібліотек, де книги найчастіше з’являлися без дозволу авторів. Соціальні мережі тільки привчали людей викладати фотографії, знаходити однокласників і писати одне одному короткі повідомлення. Довгий текст у них швидко зникав під привітаннями зі святами, картинками й повідомленнями про те, хто з ким тепер дружить. Електронні книги читали переважно на окремих пристроях або завантажували файлами з випадкових сайтів. Місця, де невідомий автор міг би почати роман, знайти читачів, отримати коментарі й одного дня продати завершений текст, не було взагалі.

Тому люди, яким Надія розповідала про «Літерею», щоразу намагалися звести її задум до чогось знайомого.

— Тобто літературний форум? — запитав Олексій уранці, переглядаючи списані аркуші.

— Ні. На форумі всі говорять одночасно й за тиждень неможливо знайти початок розмови. Тут у кожної книги буде власна сторінка.

— Тоді інтернет-магазин.

— У магазин приходять купувати те, що вже знають. А тут книга може народжуватися перед читачем.

— Видавництво без паперу?

Надія замислилася.

— Майже. Тільки видавець не вирішуватиме наперед, що варто читати. Це покажуть самі люди.

Олексій узяв перший аркуш. На ньому стрілки з’єднували авторів, читачів, книги й гроші. На другому була намальована сторінка роману: обкладинка, анотація, список розділів, кнопка додавання до бібліотеки. Надія навіть позначила місце для коментарів, хоча ще не знала, чи повинні вони стояти під усією книгою або під кожною частиною окремо.

— І скільки коштує зробити такий сайт?

— Не знаю.

— Скільки в нас є?

Вони обоє знали відповідь. За кілька років Надія й Олексій відклали суму, якої вистачило б на старий автомобіль або перший внесок за більшу квартиру. Частину грошей тримали вдома в конверті, решту — на депозиті. Це був запас на хвороби, ремонт, навчання дітей і всі ті катастрофи, які дорослі намагаються передбачити за допомогою кількох купюр.

— Спочатку я просто дізнаюся, — сказала Надія. — Ніхто нічого не витрачатиме.

Увечері вона відкрила свій незавершений роман. Прочитала перше речення про жінку біля дзеркала, потім кілька інших початків. Учора ці файли здавалися доказом поразки. Тепер Надія побачила в них майбутні книги людей, яким також не було куди принести свій текст.

Серед сорока семи спроб траплялися зовсім слабкі. Але деякі могли вирости, якби хтось прочитав перші сторінки й запитав, що буде далі. Можливо, авторові не завжди бракувало таланту. Іноді йому бракувало людини, яка чекала наступного розділу.

Надія створила нову папку, назвала її «Літерея» й перенесла туди документ із планом. Свої романи залишила окремо. Вона ще не видаляла їх, але вперше за довгий час не відкривала перед сном.

Наступного дня під час обідньої перерви Надія зателефонувала до першої вебстудії. Номер знайшла в газеті з оголошеннями. На сайті компанії були фотографії шести молодих чоловіків у однакових футболках і перелік послуг: сайти-візитівки, каталоги товарів, інтернет-магазини, корпоративні портали.

Менеджер вислухав Надію й запитав, скільки сторінок має бути на сайті.

— Я не знаю. Кожен автор створюватиме власну сторінку, а на ній — сторінки книг.

— Скільки авторів?

— Спочатку, можливо, сто. Потім більше.

— Наскільки більше?

— Десять тисяч. Сто тисяч.

На іншому кінці запала тиша.

— Вам потрібен форум, — нарешті сказав менеджер.

— Ні.

— У нас є готовий форум. Можна змінити кольори й поставити ваш логотип.

— Автор повинен завантажувати текст розділами, додавати обкладинку, бачити кількість читачів і продавати завершену книгу.

— Це вже інтернет-магазин.

— Але з форумом.

— Тоді ми поставимо форум до магазину.

Надія подякувала й поклала слухавку.

У другій студії її зрозуміли трохи краще. Запросили на зустріч і попросили принести технічне завдання. Надія не знала, що це таке, тому два вечори читала статті про створення сайтів, виписувала незрозумілі слова й намагалася перетворити свою ідею на послідовність дій.

Реєстрація. Особистий кабінет. Сторінка автора. Створення книги. Завантаження тексту. Збереження чернетки. Публікація. Коментарі. Бібліотека читача. Сповіщення електронною поштою. Рейтинг. Пошук за жанрами. Модерація. Оплата.

Останній пункт виявився найскладнішим. Онлайн-платежі ще не стали звичайною справою. Одні користувалися банківськими картками, інші електронними гаманцями, треті не довіряли ні тим, ні іншим. Потрібно було укладати договори з платіжними сервісами, вести облік, виплачувати авторам гроші й пояснювати податковій, за що саме платформа отримує комісію.

На зустріч Надія прийшла з товстою папкою. В офісі вебстудії стояли старі столи, гуділи системні блоки, а на підвіконні сохли дві чашки з-під розчинної локшини. Керівник назвався Артемом і переглядав її схеми без поблажливої усмішки. Це вже було добрим знаком.