Розділ п'ятий: Інферно.

1. "Паскаль". 

Колись, ще коли ера інтернету тільки-но зароджувалася, на околиці Торонто жила одна велика родина. Чоловіка в домі не було, а от людей тулилося чимало: двоє братів, їхня рідна мати, тітка та двоюрідна сестра. 

І життя в них, правду кажучи, було далеко не найкращим. Через відсутність батька сім’я постійно потерпала від серйозних проблем із грошима. Вони місяцями харчувалися переважно капустою, картоплею та іншими простими овочами, які самотужність вирощували на власному городі. Свіже м’ясо на столі з’являлося виключно на великі свята, коли нечисленні друзі приходили до них у гості з гостинцями. 

І лише одного дня, коли мати двох хлопчиків, Аліса, залишила в маленькій придорожній крамниці всього 20 доларів, усе їхнє злиденне життя перевернулося з ніг на голову. 

– Ернесте! – голосно гукнула Аліса, втомлено зайшовши до крамнички. 

– Привіт, Алісо. Ну, як ти там взагалі? – приязно запитав касир, підвівши голову. 

– Та… бувало й значно гірше, – підійшовши ближче до каси, тихо заговорила жінка. – Бонні якимось дивом зуміла назбирати грошей на оплату світла, та ще й на роботі дали трохи бонусів. Тож я нарешті до тебе по нормальні продукти. 

– А ти ще не працюєш? 

– Та куди ж я подінуся… Хто мене зараз візьме без досвіду? 

– Ти ж не можеш прожити все життя в таких злиднях, – зітхнув Ернест. – Ти не для бідності на цей світ народилася, Алісо. 

– А ти, по-твоєму, думаєш, як я сама до всього цього ставлюся?! – раптом знервувалася вона, стиснувши кулаки. 

– Спокійніше, тихо. Бери вже, що тобі там потрібно. 

Аліса пригнічено пройшлася між рядами крамниці, акуратно набравши найнеобхідніших продуктів рівно на 20 баксів. 

– Ти тільки не нервуй так сильно, – знову заговорив Ернест, пробиваючи товар. – Можливо, зовсім скоро у вашому житті настане якийсь особливий момент. 

– Який? 

– Ну… Ти ж знаєш. Щасливий, доленосний момент… 

Аліса лише смутно кивнула головою. Раптом вона випадково оглянула прилавок біля каси й помітила невелику акуратну стопку яскравих лотерейних квитків. 

– Що це? – указавши пальцем на стопку запитала вона. 

– А, це… Лотереї. Тільки вчора привезли. Звичайний лохотрон для наївних. 

– Та? 

– Алісо, – напружився Ернест, помітивши її зацікавлений погляд. – Я дуже сумніваюся, що в тебе зараз знайдуться зайві центи на ці дурості. 

– Скільки? 

– П’ять. 

– Давай п’ять штук, – наказала Аліса. 

Не найщасливіша, але сповнена якихось дивних передчуттів, Аліса поверталася додому, тримаючи в руках пакет із їжею та п’ять за заповітних лотерейних квитків. 

Увечері коло теплого каміна, зібравшись усією великою родиною, вони сиділи на підлозі, й мати обережно стирала захисний срібний шар на лотерейних полях старою срібною монетою. Перший квиток — порожньо, повний провал. Другий — теж нічого. І так далі по колу, поки молодший із братів не дотягнувся своїми маленькими рученятами до останнього, п’ятого квитка. 

– Мам, – маленький хлопчик акуратно вручив мамі квиток, заглядаючи в очі. — Подивися, будь ласка, цей. 

Аліса стомлено взяла картку й почала уважно звіряти номери. Очі її раптом округлилися. Це… Що це взагалі таке? Невже виграш?! Аліса гарячково, тремтячими руками звірила складні числа на квитку ще кілька разів поспіль. Шанс на подібний збіг був буквально один на мільйон… 

– Флінте… – прикривши рот тремтячою долонею і ледь стримуючи сльози, прошепотіла Аліса, дивлячись на сина. 

Таким чином, ще шестирічним хлопчаком Флінт Картер урятував усю свою велику родину від безпросвітних злиднів, залишившись єдиним чоловіком і опорою в домі на все життя. 

Взагалі, союз Картерів та Брукстоунів — це, мабуть, одна з найміцніших і найдружніших родин у світі. Тайлер і Флінт були рідними братами, але їхня двоюрідна сестра Карен завжди сприймалася як рідна, наче вони виросли від однієї мами. Нічого в їхніх стосунках не могло бути краще, і лише хронічна бідність колись змушувала їх важко перебиватися з дня на день. Але коли Флінт, по суті, виграв у тій доленосній лотереї, змінилося абсолютно все. Аліса нарешті змогла спокійно зайнятися розведенням курей та домашнім господарством, а її сестра Бонні влаштувалася на значно кращу й престижнішу роботу. І з тих самих пір і по теперішній час Аліса та Бонні щасливо живуть під одним дахом, вже у іншій, набагато кращій місцевості. 

Однак великі гроші не вирішили абсолютно всіх підліткових проблем одразу. Навіть коли жити в домі стало значно легше й ситніше, Флінт усе одно примудрявся постійно лізти туди, куди його зовсім не просили. Одного разу, ще під час навчання в молодшій школі, він прийшов додому з величезним синяком під лівим оком і вкрай серйозно розбитою губою. 

– Господи, Флінт! – обурилась Бонні, побачивши його. – Ти знову вліз у бійку?

– Та всьо нормально, – буркнув хлопець.

– Нормально він. Морда синя, – сказала Карен, сидячи на дивані з навушниками на шиї.