Розділ перший: Я - Беда.

Позатекстовий документ

“Ті, хто стежив за моєю діяльністю, знають: це не перший раз, коли я намагаюся створити щось своє. Між іншим, цьому проєкту теж уже багато років. 

Коли я був у сьомому класі, у мене з’явилася ідея, що зародилася під час гри: а що, як я створю щось велике й розгорнуте, здатне змінити бодай одну людину у світі? Річ у тім, що це не філософський твір, три слова з якого спроможні перевернути всесвіт. Ні.

Це історія про зв’язок між рідними, про відповідальність, силу, розуміння інших та вміння цінувати те, що ти заробив. Ця історія не зобов’язана повністю змінити людей чи їхній світогляд. Я не ставив собі за мету змінити всіх. Але якщо принаймні одна людина погляне навколо після прочитання - ця історія написана недаремно. Я понад усе впевнений, що ви колись уже чули подібні оповіді…

Однак кожна з них виділяється по-своєму, чи не так? Саме такою я і прагну зробити першу книгу у своєму житті. Тією, що вирізнятиметься. Тією, яка зможе зачепити навіть досвідчених читачів. Принаймні чимось одним…

Присвячую усю цю історію усім своїм «деревам». Тим, хто оточує мене. Тим, хто вірить у мене. Тим, хто бачить цю «нить».”

– Скіфдрап. 

 

1. Раса невідома людям. 
   
    

Колись, коли слова “світ” у природі, як і самої природи, ще не існувало, у пустоті й темряві народилося перше сяйво, перше світло, перша істота. Вона ясно мерехтіла серед безкрайньої пітьми. Істота тривалий час блукала незвіданими шляхами, сподіваючись знайти бодай щось, крім чорного кольору та безглуздої нескінченності. Зрештою вона дійшла висновку, що в цій пустці абсолютно самотня, і почала створювати свій власний, безмежний “світ”… 

Спершу вона створила час. Він допоміг їй запалити зірки — перше світло у її володіннях, а згодом з'явилися ґрунт, природа й перші дві планети. Істота привела все це у повну гармонію. Вона так полюбила зірки та яскраве світло, що створювала їх одну за одною, сподіваючись віднайти спокій, тишу і забути про самотність раз і назавжди. Минали роки, але вона так і не знайшла свого істинного призначення в цьому всесвіті. Істота зневірилася, гадаючи, що краще б її взагалі не існувало. Проте невдовзі вона збагнула: настав час створити подібних до себе надприродних істот — сімох своїх синів. 

Кожен із них уособлював певний елемент, без якого баланс у світі був би порушений: метал, життя, світло, стихії, сила та звук. Тепер, коли сини прийшли у цей світ, вони нарешті почали вибудовувати гармонію та рівновагу — баланс, здатний перетворити хаос на чистий порядок. Разом вони вдихнули життя в перших істот, які заселили нові планети й зробили цей світ по-справжньому «живим». Через тисячі років, коли перші створіння почали масово гинути через свою слабкість та непристосованість, Альянс Восьми Богів поглянув на це. Доклавши всіх зусиль та можливостей, вони створили набагато сильніших, розумніших і досконаліших істот — людей. Давши їм усе: природу, їжу, метали та руди, воду й повітря, Боги скріпили цей союз часом. Вони вибудували систему, яка в їхніх очах працювала ідеально. 

Обраним боги дарували особливі клейноди: комусь — видатний розум, комусь — силу, а комусь — вроду. Проте сини дали священну клятву своєму батькові: ніколи не контактувати з людьми напряму і не приходити у їхній світ. Однак усе це — лише легенда, яку ніхто не може підтвердити й досі, і, можливо, не підтвердить ніколи. Хтось щиро вірить у них, а хтось — заперечує. Та деякі перекази згадують про винятки, які богами не були. Наприклад, в одній такій легенді йдеться про чоловіка, який прожив тисячу років. Звали його — Діоніс. Він був звичайним вченим, який просто виконував свою роботу, але тисячоліття тому вирішив копнути глибше. Він встановив контакт із Богом часу, усвідомивши, що всесвіт влаштований набагато складніше, ніж здається. І хоча Бог дав клятву батькові, він усе ж відповів Діонісу. Вони таємно спілкувалися, приховуючи свій зв'язок від усіх: Бог часу — від своїх братів, а Діоніс — від решти людей. Так вони стали друзями. 

Якось Бог часу запропонував Діонісу подарунок на вибір. Вчений міркував над цим довго — місяць, а то й два. Спочатку він хотів попросити про велику родину, яку палко любитиме й забезпечуватиме. Думав і про багатство — щоб стати найбагатшим серед смертних, щоб його ім'я знав кожен, а сам він жив у величній фортеці зі слугами та власним конем. Проте, зваживши все ще раз, Діоніс обрав життя тривалістю в тисячу років. Бог часу погодився виконати це прохання. Тепер він міг провести це тисячоліття пліч-о-пліч із другом. З роками цей чоловік змінився настільки, що ніби перестав бути простим смертним. Його ідеї випереджали епоху, слова часто залишалися незрозумілими для сучасників, а дивовижні відкриття зникали безслідно. Легенди стверджують, що Діоніс мав власну армію. Не для війни, а для захисту, але цього ніхто напевне не знав і не знатиме…

Проте всі перекази про містичного Діоніса сходяться до одного: по завершенні тисячі років він просто зник. Без попередження та жодних слідів. Разом із ним щезли й ті, кого він колись любив. Відтоді Бог часу більше ніколи не порушував своєї клятви. Дарунок, що мав стати дружнім жестом, перетворився на загрозу для крихкого всесвітнього балансу. Згодом Бог часу змінився на краще, а світ став зовсім інакшим. 

Що точно не є легендою — це існування моєї раси. Життя на Місяці. Хто б міг подумати? Мабуть, ніхто, адже ми мешкали всередині супутника, а не на його поверхні… Принаймні, так було доти, доки на наші землі не прийшло зло. Джаверт — матерія з елементами живого організму — створив перших представників нашого народу. Ніхто у всесвіті й не здогадувався про наше існування. Ми спокійно жили, розвивалися, розбудовували власний світ. Наші технології значно випереджали людські, а середній рівень інтелекту Сяйвів у півтора раза перевищував людський. Джаверт народився у космічному просторі з первісної матерії. Він був схожий на згусток суцільної чорної речовини, наче купа густої нафти, що не мала жодних рис обличчя, але при цьому була живою. Він довго блукав космосом; дехто навіть стверджує, що він мав зв'язок з Альянсом Восьми Богів, проте цього ніхто не може підтвердити напевне. Спостерігаючи за Землею та життям людства, Джаверт захотів створити щось подібне. Спочатку він надав собі людської подоби: відростив волосся на голові й обличчі, виліпив гарне тіло. Тепер він нагадував людину, хоча й залишався насиченого чорного кольору, наче беззоряний космос. Згодом він створив перших двох істот, назвавши свою расу “Сяйвами”. Вони були схожі на свого творця, але помітно вирізнялися. Перші сяйви — чоловік та жінка — створили родину й народили двох хлопчиків. Раса почала розростатися. Вони прорубали тунелі вглиб Місяця, де знайшли поклади руд і корисних копалин, які й дали поштовх розвитку їхньої цивілізації. Проте невдовзі Джаверт помітив, що його створіння почали слабшати й таємничо зникати. Він знову вирушив у мандри всесвітом і зауважив, що на багатьох інших планетах життя теж тривало недовго. Тоді він повернувся до людей. Тривалий час спостерігаючи за одними й тими ж обличчями, Джаверт нарешті збагнув їхній секрет. Людство підтримувала природа. Вони жили завдяки складним біологічним системам, повітрю, воді та іншим факторам, недоступним у надрах Місяця. Тоді йому спала на думку ідея використати Тарієс-каміння, яке він відшукав рік тому. Ці каміння випромінювали чисту природну енергію, здатну підтримувати життєдіяльність його народу. З них він викував Тарієс-матрицю. Вона забезпечила расу всім необхідним, подарувавши відчуття свіжого повітря, аромат моря та безліч інших дивовижних вражень, які врешті й допомогли першим Сяйвам вижити. Так почалася епоха нашого процвітання. Минали роки.