Глава 10

Антуан навіть не встиг усвідомити, що двері за його спиною зачинилися, як опинився в зовсім незнайомому місці, де все навколо здавалося настільки дивним, що він мимоволі завмер, намагаючись зрозуміти, куди саме потрапив. Перед ним відкривався величезний зал, залитий різнокольоровими вогнями, які безперервно змінювалися, відбиваючись на стінах, стелі й обличчях людей. Звідусіль долинали голоси, сміх і незрозумілі звуки, серед яких особливо вирізнялася гучна музика, чиї потужні баси буквально врізалися йому у вуха, змушуючи здригатися від кожного нового удару.

Він мимоволі озирнувся, сподіваючись побачити хоча б щось знайоме, однак за його спиною вже не було тих самих дверей, через які він щойно пройшов. Натомість перед ним простягався широкий простір із численними столиками, дивними світильниками й величезним майданчиком, на якому десятки людей рухалися в такт музиці, піднімали руки, сміялися та, здавалося, зовсім не переймалися тим, що відбувається навколо. Дехто танцював із заплющеними очима, інші обіймалися, а хтось просто стояв із напоями в руках, спостерігаючи за веселощами.

Антуан ніколи раніше не бачив нічого подібного, адже в його рідному Еларіумі навіть найзвичайніші вулиці здавалися сповненими прихованої тривоги, а мешканці міста давно звикли до похмурих облич, приглушених розмов і постійного відчуття небезпеки. Там майже ніхто не сміявся без причини, а веселощі, які зараз відбувалися перед ним, здавалися чимось абсолютно неможливим. Він дивився на людей, які танцювали так, ніби в їхньому житті не існувало жодних турбот, і мимоволі замислювався, чи справді вони не бояться нічого, чи просто навчилися забувати про свої страхи хоча б на кілька годин.

Особливо його здивувало те, як вони були одягнені. На відміну від мешканців Еларіуму, які переважно носили довгі плащі, сорочки та простий одяг, тутешні люди віддавали перевагу коротким футболкам, вузьким штанам, яскравим сукням і речам, призначення яких Антуан навіть не міг зрозуміти. Деякі дівчата мали настільки відкритий одяг, що він мимоволі відводив погляд, не знаючи, чи прийнято тут так одягатися, чи просто сьогодні відбувається якесь особливе свято.

Проте найбільше його вразила музика.

Він не міг зрозуміти, звідки вона лунає, адже навколо не було жодного музиканта, який грав би на знайомих йому інструментах. Натомість посеред залу виднілася якась дивна конструкція з численними кнопками, блискучими поверхнями й великими круглими пристроями, які оберталися під руками чоловіка, що стояв за нею. Саме звідти, здавалося, й долинали ці незвичайні звуки, хоча Антуан не міг збагнути, як невелика машинка здатна створювати настільки гучну музику, що її чути навіть на іншому кінці приміщення.

Він обережно зробив кілька кроків уперед, намагаючись не привертати до себе зайвої уваги, проте з кожною миттю його здивування лише зростало. Біля стіни стояли люди, які тримали в руках невеликі прямокутні предмети, час від часу торкаючись їх пальцями, а потім підносячи до обличчя. Антуан не мав жодного уявлення, що це за речі, але помітив, що вони світилися, відображаючи якісь зображення та слова. Він навіть подумав, чи не є це якимись магічними пристроями, адже в його світі подібне можна було побачити хіба що в казках про давні часи.

Однак тут ніхто не звертав на них особливої уваги, ніби такі речі були цілком звичайними.

Антуан зупинився біля одного зі столиків, намагаючись бодай трохи оговтатися від усього побаченого. Йому хотілося зрозуміти, де він опинився, чи існують у цьому світі дракони та чи є тут якісь інші переходи, які могли б привести його додому. Проте жодного сліду знайомих йому створінь не було, і це викликало ще більше запитань. Усі навколо здавалися звичайними людьми, які прийшли сюди відпочити, а сама атмосфера настільки відрізнялася від Еларіуму, що він почав сумніватися, чи взагалі перебуває в тому самому світі, де колись зустрів блакитного дракона.

Він спробував прислухатися до розмов, проте гучна музика майже повністю заглушувала слова, а люди говорили якоюсь звичною для них мовою, хоча окремі слова Антуан усе ж міг розібрати. Йому здалося, що він потрапив у місто, де життя не зупиняється навіть уночі, де люди не бояться виходити на вулиці й можуть дозволити собі розваги, про які мешканці Еларіуму навіть не мріяли.

Раптом поруч із ним зупинилася молода дівчина.

Вона була одягнена в коротку чорну спідницю та світлу блузку, а її довге волосся спадало на плечі. У руках вона тримала невеликий прямокутний пристрій, який Антуан уже бачив у інших людей, і час від часу поглядала на нього, ніби перевіряла, чи не пропустила якогось повідомлення. Помітивши незнайомця, дівчина спочатку здивовано оглянула його з ніг до голови, а потім усміхнулася.

— Ей, ти що, заблукав? — запитала вона, трохи нахилившись ближче, щоб її було чути крізь музику.

Антуан не відразу зрозумів, що звертаються саме до нього, адже досі ніхто не виявляв до нього жодного інтересу. Він здивовано подивився на дівчину, а потім обережно кивнув.

— Так, трохи, — відповів він, намагаючись перекричати музику.

— Трохи? — перепитала вона, весело засміявшись. — Ти так дивишся на все навколо, наче вперше в житті потрапив у нічний клуб.

Антуан насупився, не зовсім розуміючи останніх слів.

— А що таке нічний клуб?

Дівчина на мить замовкла, а потім здивовано підняла брови.

— Ти серйозно? Не знаєш, що таке нічний клуб?

— Ні, — чесно відповів він. — Я взагалі не розумію, де опинився.

Вона знову засміялася, цього разу вже не приховуючи цікавості, і уважніше придивилася до його одягу. Темний плащ, застібнутий майже до самого горла, старомодна сорочка та високі чоботи явно вирізняли його серед присутніх, а його розгублений вигляд лише посилював враження, що перед нею стоїть людина, яка випадково потрапила сюди з іншої епохи.

— Ти що, з якого століття приїхав? — поцікавилася вона, жартівливо примружившись.

Антуан не знав, що відповісти. Він і справді не міг пояснити їй, звідки прийшов, адже навіть сам не розумів, як тепер повернутися до свого світу. Сказати, що він прибув із Еларіуму, де люди вже сотні років живуть ізольовано від зовнішнього світу, здавалося йому надто дивним, а згадувати про драконів і магічні двері він поки що не наважувався.