Глава 9

Антуан вирушив до старого замку ще до того, як сонце встигло піднятися над дахами Еларіуму, серед ночі ближче до світанку ,сподіваючись, що ранкова тиша допоможе йому відшукати бодай якусь зачіпку, яка приведе до загадкового старого. Відтоді, як він побачив його біля дороги й пішов слідом крізь дивні двері, що виникли просто серед туману, Антуан не міг позбутися відчуття, що саме ця людина знає набагато більше, ніж готова розповісти. Старий не просто з'явився в потрібному місці й у потрібний час, а ніби навмисно привів його до Еларіуму, залишивши тут без пояснень і можливості повернутися назад. І хоча Антуан уже починав звикати до думки, що в цьому місті звичайні правила життя не завжди працюють, він усе ще не міг змиритися з тим, що його доля тепер залежить від незнайомця, який навіть не пояснив, навіщо йому знадобилося приводити сюди сторонню людину.

Старий замок розташовувався на краю лісу, трохи осторонь від міських доріг, іще здалеку справляючи враження покинутої споруди, яку давно забули навіть ті, хто колись жив у її стінах. Високі башти здіймалися над верхівками дерев, а подекуди зруйновані зубчасті стіни нагадували про давню облогу або пожежу, хоча Антуан не мав жодного уявлення, що саме сталося з цією будівлею. Дорога до замку поступово звужувалася, перетворюючись на зарослу стежку, а густі гілки дерев утворювали над нею темний коридор, крізь який ледь пробивалося ранкове світло.

Він кілька разів зупинявся, прислухаючись до лісу, адже тиша здавалася неприродною навіть для такого раннього часу. Не було чути ані пташиного співу, ані шелесту дрібних тварин у чагарниках, і лише його власні кроки порушували спокій, відлунюючи між деревами. Що ближче він підходив до замку, то сильніше відчував незрозумілу тривогу, однак повертатися назад без жодного результату не хотілося. Якщо старий справді перебував у цьому місті, то покинута споруда могла виявитися одним із небагатьох місць, де його варто було шукати.

Важкі ворота виявилися прочиненими, хоча їхні металеві завіси давно вкрилися іржею, а кам'яні стовпи обабіч входу потріскалися від часу. Антуан обережно штовхнув одну зі стулок, і та відгукнулася протяжним скрипом, який змусив його мимоволі озирнутися. За воротами простягався внутрішній двір, зарослий бур'янами, посеред якого виднілися залишки старого фонтану. Вода в ньому давно висохла, а на дні лежало опале листя, змішане з дрібними уламками каміння.

Він пройшов повз фонтан і піднявся кількома сходинками до головного входу. Двері були відчинені, а за ними починався широкий коридор, стіни якого прикрашали вицвілі гобелени з незрозумілими зображеннями. Антуан затримався біля одного з них, намагаючись розгледіти сюжет. На тканині було зображено кількох людей, які стояли перед величезним крилатим створінням, однак час майже повністю знищив кольори, тому він не зміг визначити, чи був це дракон, чи якась інша істота.

Він згадав блакитного дракона, якому повернув камінь. Відколи знайшов той дивний камінь у печері, він так і не встиг розповісти дракону про інші камені, що лежали там серед уламків скелі. А ще його не полишала думка про те, що знайдений ним оранжевий камінь може бути пов'язаний із дверима, через які він потрапив до цього світу. Якщо старий загубив його, то, можливо, саме тому досі не зміг повернутися туди, звідки прийшов.

Антуан пройшов коридором до великих сходів, які вели на другий поверх. Замок здавався порожнім, проте час від часу йому вчувалося якесь шарудіння, ніби хтось пересувався за стінами або спостерігав за ним із темних кімнат. Він кілька разів заглядав у приміщення, що траплялися дорогою, але знаходив лише старі меблі, розбиті вази та товстий шар пилу. У деяких кімнатах вікна були забиті дошками, в інших — розбиті, і холодний вітер вільно гуляв між порожніми стінами.

Коли Антуан дістався верхнього поверху, він раптом помітив рух за одним із високих вікон. Спочатку йому здалося, що то просто тінь від дерева, яке хиталося під поривами вітру, але за мить темна пляма знову з'явилася, цього разу вже ближче до вікна. Вона рухалася надто швидко й дивно, щоб бути звичайною тінню, а її обриси постійно змінювалися, нагадуючи то людську постать, то величезного птаха з розпростертими крилами.

Антуан підійшов ближче, намагаючись роздивитися незвичайне явище, і саме тоді за вікном промайнула ще одна чорна постать. Потім третя, а за нею четверта, і невдовзі він побачив, що навколо замку кружляє ціла зграя темних силуетів. Вони не мали чітких обрисів, а їхні краї розпливалися, ніби складалися з густого диму, який постійно змінював форму. Іноді тіні торкалися стін, після чого на камені залишалися темні плями, що зникали за кілька секунд.

Він відступив від вікна, відчуваючи, як напружуються м'язи спини. Щось у цих створіннях викликало в нього майже первісний страх, який неможливо було пояснити звичайною обережністю. Йому здавалося, що вони не просто літають навколо замку, а шукають когось, і ця думка змусила його подивитися на порожній коридор позаду себе.

Раптом одна з тіней різко змінила напрямок і вдарилася об скло. Вікно затремтіло, а по ньому розбіглася тонка павутина тріщин. Антуан відсахнувся, ледве стримавши крик, і в ту ж мить за його спиною пролунав глухий звук, схожий на дряпання металу об камінь. Він обернувся, але в коридорі нікого не було.

Ще кілька секунд він стояв нерухомо, намагаючись переконати себе, що страх перебільшує небезпеку, проте наступний удар у вікно остаточно позбавив його бажання залишатися в замку. Він кинувся до сходів, перестрибуючи через кілька сходинок, і тільки біля головного входу дозволив собі озирнутися. За вікнами верхнього поверху й досі кружляли чорні тіні, а одна з них зависла просто над дахом, наче стежила за його втечею.

Антуан вибіг у двір і поспішив до воріт, не наважуючись навіть перевірити, чи не переслідує його хтось із цих дивних створінь. Лише опинившись на стежці серед дерев, він трохи сповільнив крок, хоча продовжував раз у раз озиратися. Йому не хотілося навіть думати про те, що могло б статися, якби одна з тіней наздогнала його всередині замку. Він не знав, чи здатні вони завдати йому шкоди, але їхній вигляд не залишав жодних сумнівів у тому, що зустріч із ними навряд чи закінчилася б добре.