Дія ІІ

ДІЯ ІІ

Сцена 1

Стійбище євреїв. Чути ревіння худоби, квоктання птиці, гавкіт собак. Моїсей сидить на камені і щось пише на довгому аркуші папірусу. З намету виходить Ціпора, обережно підходить, зазирає через плече, дивиться що саме робить Моїсей. Зрештою, зітхає і ховається назад. З-за намету з’являється Ісус Навин, бачить зосередженого на письмі Моїсея, зупиняється. Він розмірковує, чи варто відволікати того від роботи. Зрештою, зітхає і ступає уперед.

ІСУС: Шалом алейхем, Моня!
МОЇСЕЙ: /не піднімаючи голови/ Шалом-шалом, Ізя!
ІСУС: Моня, ти вже сорок років водиш нас Аравією. Скільки ще це триватиме?
МОЇСЕЙ: Я того не знаю.
ІСУС: Моня, буду з тобою відвертим: люди вкрай незадоволені нашими тривалими мандрами. І вони того вже не приховують. Поки ти тут ни є, євреї про тебе таке кажуть! Таке!
МОЇСЕЙ: Ізя, я тебе умоляю! Можеш їм передати, що коли я тут ни є, вони можуть мене навіть бити.
ІСУС: Йо?
МОЇСЕЙ: Йо!
ІСУС: Куме, по правді мені теж вже обридли ці мандри.
МОЇСЕЙ: Потерпи ще трохи: скоро ми будемо на місці – в Обітованій землі.
ІСУС: Скоро?
МОЇСЕЙ: Так. Вже скоро, я певен.
ІСУС: І що на нас там чекає?
МОЇСЕЙ: Там рай, Ізя. Наш маленький єврейський рай! Там квітучі оливкові сади, золоті ниви, зелені луки для випасу худоби, виноградники, які випромінюють аромат мускату… Там як у Греції – є геть усе!
ІСУС: Йо?
МОЇСЕЙ: Йо!
ІСУС: Ух! Файно! Аж дух перехопило.
МОЇСЕЙ: Ми збудуємо там храм, де наш Господь вічно перебуватиме. Ми завжди будемо під Його опікою. То буде незрівняний, не бачений ніде храм! Туди приходитимуть на прощу євреї з усього світу.
ІСУС: Це ж як? Ми ж усі тут – поряд з тобою.
МОЇСЕЙ: Вей, Ізя, прийде час і ми будемо скрізь, навіть в Австралії. То називається «діаспора». В Ізраїлі ми житимемо у великих містах, матимемо розкішні будинки, митимемося у чистих купальнях з прозорою прохолодою водою. Усі народи нам заздритимуть.
ІСУС: Хіба то добре, Моня?
МОЇСЕЙ: Ізя, заздрість то завжди погано. А коли заздрять євреям, то взагалі – капець! Бо тоді заздрісники приходять і забирають у нас усе, що ми маємо. І ніхто не питає у нас на те дозволу. Вони роблять те так, ніби ми їм щось винні. Хоча насправді, якщо ми комусь щось і винні, то це тим єгипетським селянам, у яких ми позичили золото перед тим як звідти втекти. Але ті мовчать і нічого нам про те не нагадують.
ІСУС: А ти хочеш, щоби і вони нагадали?
МОЇСЕЙ: Ой вей, боронь Боже! Хоча насправді, краще зараз повернути те, що ми узяли у них сорок років тому, аніж чекати три тисячоліття, поки набіжать відсотки. Бо тоді без штанів залишаться не лише Білл Гейтс та Девід Цукерман, а й уся родина Рокфеллерів та й інші наші люди.
ІСУС: Ой вей!
МОЇСЕЙ: Але знаєш, що мене втішає?
ІСУС: І шо?
МОЇСЕЙ: Мої одновірці були такі нерозумні, що переплавили усе те золото у цілого тільця. То тепер якби ми і хотіли повернути єгиптянам усі ті ланцюжки, обручки та прикраси, то не мали б жодної змоги. Адже воно усе сплавилося і перетворилося на одну величезну золоту тушу?
ІСУС: А таки да! Маємо поважну причину не повертати кредиту.
МОЇСЕЙ: Куме, а як ти гадаєш: чи не перехилити нам по чарчині?
ІСУС: От умієш ти переконувати. Навіть заперечити нема чим.
МОЇСЕЙ: Тоді пішли!

Моїсей забирає папірус і разом з Ісусом зникає у наметі.

Сцена 2

До намету наближається Аарон. Цієї миті звідти виходить Ціпора і починає прати білизну. Зауваживши гостя, жінка здивовано завмирає.

ААРОН: Сара, що робить твій чоловік?
ЦІПОРА: Пише Тору.
ААРОН: І шо буде у тій Торі?
ЦІПОРА: Як це шо – наша історія!
ААРОН: Нащо писати нашу історію, коли ми і так її усі знаємо?
ЦІПОРА: Він пише її не для нас, а для тих хто її не знає.
ААРОН: А хіба не простіше просто її переповісти. У твого Моні язик що помело. Він здатен анекдоти про євреїв розповідати без передиху.
ЦІПОРА: Арі, ти плануєш жити вічно? Чи хочеш досягти віку Мафусала?
ААРОН: Який Мафусал, Ціпо? Мені хоча б дожити до Песаха і скуштувати на той рік маци.
ЦІПОРА: Слухай, ми ще не вийшли з пустелі, а ти вже збираєшся святкувати Песах?
ААРОН: Можна подумати, що ми тут навічно?
ЦІПОРА: Від мого Моні можна очікувати чого завгодно. Тож про всякий випадок він пише нашу історію для нащадків. Ти ж хочеш, щоб вони були євреями?
ААРОН: Можна подумати, вони мають вибір?
ЦІПОРА: Моня каже, що вибір завжди є.
ААРОН: Ну то навіщо ми їх тоді обрізаємо? Чи ви гадаєте, що якщо єврей раптом схоче стати елліном чи кельтом, у нього знову відросте крайня плоть?
ЦІПОРА: От саме для того мій Моня і пише Тору, аби нащадки навіть не думали відмовлятися від власного походження та віри.
ААРОН: Ну гаразд, нехай пише. Тільки не дуже бреше. Бо мої нащадки не повірять, що ми сорок років блукали пустелею без компаса та джіпіес-навігатора.

Сцена 3

Ціпора стоїть біля намету, пере у дерев’яному тазу речі. З’являється гурт людей, серед яких – Хаїм та Рахіль. Вони зупиняються і запитально дивляться на Ціпору. Та здивовано завмирає, з мокрою білизною у руках.

ХАЇМ: Ціпоро, що робить твій чоловік?
ЦІПОРА: Як це «що робить»? Пише Тору.
ХАЇМ: Стільки часу? Таке враження, що він пише «Війну та мир».
ЦІПОРА: Як Моня може писати «Війну та мир», коли він не має титулу графа?
ЮДА: Господь створив світ за шість днів. А твій чоловік вже місяць пише Тору.
ЦІПОРА: Ну і подивись на цей світ. Хіба він ідеальний? А мій Моня пише Книгу на всі часи.
ХАЇМ: То він збирається вести нас до Святої землі чи ми тут маємо будувати свої міста?
ЦІПОРА: Ну як допише, то так одразу і рушимо.
ХАЇМ: І коли те буде?
ЦІПОРА: Коли Моня поставить останню крапку.
ХАЇМ: Ціпоро, ти знущаєшся? У нашій абетці немає крапок. Ні ком, ані знаків оклику чи запитання. Самі лише приголосні букви. Ми що – у цій пустелі сидітимемо вічно?
ЦІПОРА: Ну то я зараз піду і скажу Моні, нехай вигадає крапку.
ХАЇМ: А ти впевнена, що він поставить її туди куди слід? Позаду речення, а не над словами для огласовки приголосних?
ЦІПОРА: Ну як я можу бути в цьому впевненою, коли то Моня. Від нього можна очікувати чого завгодно. Він, як і ми усі євреї, вільна людина. Тож може робити все що йому заманеться.
ХАЇМ: Але ж свобода теж має свої межі. Навіщо знущатися над своїми одноплемінниками? Піди і скажи йому, нехай ставить у Торі крапку і ми підемо далі.
ЦІПОРА: Вей! Примушуєш мене робити казна що! /уходить до Моїсея/
ХАЇМ: /до євреїв/ Ви чули, що відбувається в тому наметі? Моня заходився писати Тору, навіть не вигадавши попередньо розділові знаки. Де це таке є?
ЛЕВІТ: То може, ми його переоберемо і призначимо іншого провідника?
ХАЇМ: Як ми може переобрати Моню, коли ми його не обирали взагалі? Він прийшов і сказав: «Віднині я – ваш президент! Пішли зі мною». І всі пішли. Мені те батько переповідав.
ЖІНКА: То він шо – самовисуванець?
ХАЇМ: Я не знаю, яка в нього сексуальна орієнтація, але напевно владою він наділив себе сам.