Вигнання

——— За  зраду батьківщини, зраду інтересів корони, підрив державної безпеки і шпигунство: всі землі, нерухомість, коштовності та інше майно, що належить герцогу Седрику, буде конфісковано на користь корони. Герцог Седрик позбавляється всіх звань, земельних володінь та привілеїв, які йому було присвоєно раніше. Його ім'я буде стерте з історії та пам'яті нашого королівства. Герцог Седрик засуджується до вигнання на планету Земля без права на повернення та оскарження рішення Верховного суду.

Після оголошення вироку зал огорнуло мовчання, наче в очікуванні наступного удару. Седрик ніби відчув, як важкий молот правосуддя падає йому на плечі. У цей момент, як на зло, пролунав стукіт маленького дерев'яного молоточка.

——— Як же так? — закричав Седрик.

Він глянув на кайдани, що стискали його руки та ноги. Потім його погляд зупинився на дверях поряд із столом. Вони виглядали незвичайно і були більше схожими на хвіртку, ніж на двері. За ними знаходилась невелика кімната, куди не можна було заходити нікому, крім однієї особи. Ця особа, напевно, і зараз була там. Сидить мовчки, спостерігає... Немов відчуваючи погляд на собі, Седрик раптово впав навколішки.

——— Ваша величність! — знову заволав він, намагаючись розглянути того, хто сидів з іншого боку хвіртки. — Я служив вам правдою та вірою цілих 15 років! Я зробив лише одну помилку! Прошу, дайте мені шанс спокутувати мої гріхи!

Але замість відповіді щось важке вдарило його в спину. Потім пролунав зловтішний сміх:

——— Вставай, колишній герцогу, тебе виганяють на Землю!

Седрика в ту ж мить підняли за руки. Його серце забилося ще сильніше, коли він побачив, як маги короля квапливо почали створювати портал. Він уважно стежив за їхніми жестами. Тіло почало тремтіти.

——— Тільки не на Землю! — благав Седрик. — Там же немає розумного життя!

Але його слова виявилися марними. Його силоміць заштовхали в портал. Так він опинився серед просторого поля. Висока трава колихалась навколо. Вдалині чулися голоси птахів. Безжально палило сонце. У деякому віддаленні від нього раптом упала зв'язка ключів. Потім портал зник, ніби ніколи і не існував.

Седрик зітхнув з полегшенням, звільнившись від кайданів. Перевіривши кишені, він озирнувся і побачив двох чоловіків серед трави. Вони були майже голі. Тільки пов'язки на стегнах зі шкур якихось тварин і в руках кілька каменів.

——— Який жах! — ще раз зітхнув Седрик.

Він повернувся до них спиною і зробив кілька кроків уперед. Але раптом зрозумів, що дикуни йдуть за ним. Зупинився. Повільно обернувся до них, відчуваючи тяжкість їхніх поглядів на собі. Вони були мовчазні, але їхні рухи були різкими та рішучими. Вкриті брудом та гілками, він здавалися єдиним цілим із навколишньою природою. Тільки їхні очі були сповнені дикої пристрасті та незрозумілої загрози.

Седрик дивився на них, намагаючись обміркувати свої дії. Але дикуни ні з того, ні з цього почали щось кричати і кидати в нього каміння. Це було несподівано. Потрібно було щось робити. І знявши з руки браслет, колишній герцог почав обертати його в руках, уважно стежачи за кожним його обертанням. Потім обережно поклав браслет на землю і — о, диво! — браслет почав перетворюватися на велику похідну сумку. Погляди дикунів сповнилися подивом. Вони на деякий час ніби застигли. Потім підійшли до сумки, кричачи щось своєю незрозумілою мовою. Один із них швидко щось дістав, і вони втекли кудись у далечінь.

Зітхнувши, Седрик сів поруч із сумкою.

——— Все-таки вони були голодні, — підсумував він.

І його рука дбайливо провела по сумці. Усередині майже одразу з'явилося почуття пульсації чогось великого. Сумка почала повільно перетворюватися на компактний браслет. Одягнувши його на руку, колишній герцог відчув, як магічні сили почали наповнювати його суть. Навіть якщо його і позбавили всього, чого тільки можна було, його магія залишилась з ним. Це додало йому надії, що, може, не все так і погано? 

Та краще все ж таки не залишатись довго на одному місці! Тож він вирішив рухатися далі, сподіваючись, що дикуни більше не потурбують його. Але його впевненість була оманлива. 

Наступного дня дикуни якось знайшли його знову. Седрик знову перетворив браслет на сумку, але цього разу вони нічого не взяли з неї. Натомість вони схопили самого Седрика і потягли до свого селища.

Коли він опинився там, усі місцеві раптово впали перед ним на коліна. Тільки найстарший із них підійшов до Седрика. Він зняв із себе щось схоже на намисто і одяг на шию гостя. Після цього всі радісно закричали, здіймаючи руки до неба.

——— Та за що ж мені все це? — сумно зітхнув Седрик.