Розділ 7: У пащі лева

Ранок біля зачарованого озера був тихим. Перші промені сонця пробивалися крізь туман, а вода виблискувала, наче розсипані діаманти. Команда прокинулася злагоджено: вмилися холодною дзеркальною водою, яка миттєво змила залишки сну, і зібралися біля вогнища, над яким уже апетитно шкварчав сніданок.

Еліс дивилася на полум’я, повільно жуючи запечений корінь. Сфера в її кишені мовчала, але тривога в серці лише зростала.

— Ми не можемо більше чекати, — почала Еліс, порушивши тишу. — Нам потрібен їхній ватажок. Якщо ми виб'ємо опору з-під цієї армії, вони розсиплються.

Альшаїн відклав свій ніж і серйозно кивнув: — Його звуть Касіан. Він не просто воїн, він стратег. Мої джерела казали, що він ніколи не спить двічі в одному місці. Його табір оточений потрійним кільцем варти. Просто так підійти до його намету — самогубство.

— А хто сказав, що ми будемо підходити? — подала голос Лоріель, гладячи Рікі та Тікі, які вмостилися у неї на колінах. — Ми маємо використати те, чого вони не очікують. Магію природи. Я можу заплутати стежки навколо табору, створити ілюзію туману, щоб вартові бачили лише власні носи.

Ютіш, який саме намагався непомітно поцупити кращий шматок м’яса, хитро примружився: — Туман — це добре, сонечко, але Касіан відчуває магію за милю. Нам потрібен «троянський кінь». Хтось, хто приверне на себе всю увагу. Наприклад... грізний тіфлінг-велетень, який почне трощити все на іншому боці табору?

Валрут, почувши своє ім'я, ледь не поперхнувся водою. Він витер губи і басом промовив, намагаючись не дивитися на Еліс: — Я можу... я можу рознести їхні укріплення. Якщо я вдарю з півночі, вони подумають, що прийшла ціла армія. Я витримаю їхні стріли, поки ви будете пробиратися всередину.

— Дурна ідея, — відрізав Арвен, методично перевіряючи гостроту кинджалів. — Валрута закидають магічними сітками раніше, ніж він встигне замахнутися молотом. Нам потрібна хірургічна точність. Поки Валрут створює шум, а Лоріель тримає туман, ми з Еліс маємо зайти з тіней. Я знаю, як знімати вартових без жодного звуку.

Тікі (одна з голів кота) раптом видав короткий, уривчастий звук, схожий на смішок. Лоріель посміхнулася: — Він каже, що вони з Рікі можуть стати нашими очима. Вони пролетять над табором і покажуть Еліс, де саме зараз перебуває Касіан, через її сферу.

— План такий, — підсумувала Еліс, і срібло в її очах спалахнуло рішучістю. — Валрут і Ютіш роблять шоу на фланзі. Ютіше, ти маєш заговорити їм зуби, використовувати свої фокуси, щоб вони не зрозуміли, що перед ними лише один велетень і один балабол. Лоріель, ти закриваєш нас туманом. Арвен, ти ведеш мене до центрального намету.

— А що робити з Касіаном, коли ми його знайдемо? — запитав Альшаїн, заряджаючи арбалет. — Він не піде добровільно.

— Він піде, — холодно відповіла Еліс, торкаючись руків'я Меча Сліз. — Бо альтернативою для нього буде зустріч із моїм гнівом. Ми візьмемо його живим. Він — наш квиток до порятунку мого дому.

Команда перезирнулася. Кожен відчув цей момент — момент, коли вони перестали бути групою випадкових супутників і стали справжньою зброєю в руках долі.

Сніданок було закінчено, але напруга над багаттям можна було відчути на дотик. Коли Еліс озвучила ролі, Ютіш раптом зблід, а його хвіст нервово закрутився навколо ноги.

— Зачекайте, зачекайте! — вигукнув Ютіш, підхоплюючись на ноги. Його голос здригнувся. — Ви хочете, щоб я... я і оцей розпечений голем, — він кивнув на Валрута, — пішли прямо в пащу лева? Та мене ж розірвуть на шматки швидше, ніж я встигну сказати «добрий вечір»! Я — артист, я — стратег затінку, а не жива мішень! Я не хочу в цьому брати участь. Це самогубство!

В ту ж мить запала тиша. Еліс повільно підняла на нього свій срібний погляд. Арвен мовчки поклав руку на ефес кинджала. Валрут грізно підвівся, затінюючи сонце своєю масивною постаттю. Навіть Рікі та Тікі синхронно випустили кігті, дивлячись на тіфлінга з неприхованим презирством.

Ютіш сглотнув, дивлячись на цей загін розгніваних воїнів. — Добре, добре! — виставив він руки вперед. — Я зрозумів. Моя харизма — це жертва в ім'я порятунку світу. Але нам все одно потрібна магічна сітка, щоб втримати Касіана. Він не з тих, хто сидить на місці, поки його в'яжуть мотузками.

— У мене є дещо, — глухо промовив Арвен, дістаючи з сумки невеликий згорток, що пульсував тьмяним фіолетовим світлом. — Сітка «Ловець Тіней». Вона реагує на магію жертви: чим більше Касіан буде пручатися, тим сильніше вона його стискатиме.

— План готовий, — відрізала Еліс. — Вирушаємо.

Шлях до табору Касіана зайняв залишок дня. Вони пробиралися крізь густі чагарники, намагаючись не видавати жодного звуку. Табір загарбників розкинувся в улоговині: сотні наметів, вогнища, і в самому центрі — велетенське шатро з прапором у вигляді розірваного крила.

Все почалося за сигналом. Валрут із диким ревом вискочив на північний пост, розмахуючи молотом. — За батьків! За свободу! — гримів він, трощачи барикади. Ютіш, тремтячи від страху, але намагаючись тримати марку, пускав у повітря ілюзорні вогні й кричав: — Нас цілий легіон! Складіть зброю, дурні!

Тим часом Лоріель закликала туман. Густа, біла пелена огорнула табір, але тут... все пішло не по плану.

Замість того, щоб панікувати, варта Касіана спрацювала миттєво. Магічні сигнальні вогні спалахнули в небі, розсіюючи туман Лоріель. З-під землі вискочили заздалегідь розставлені пастки.

— Засідка! — вигукнув Альшаїн, але було пізно. Магічна сітка, призначена для Касіана, здетонувала раніше часу, огорнувши саму Еліс та Арвена. Валрута закидали присипляючими дротиками, а Ютіша просто притиснули до землі десятком списів.

Команду, зв'язану і роззброєну, потягли до головного шатра.

Всередині було прохолодно. На масивному стільці сидів Касіан. Він виглядав старшим, ніж вони очікували: холодне обличчя, перерізане одним довгим шрамом, і очі, в яких не було нічого, крім розрахунку.