РОЗДІЛ І

Скарлет

• А зараз берете перо і записуєте таке…, – ельф смикнув манжети рукавів з такою силою, що Скарлет здалося він хоче відірвати їх від сорочки. – Між Елліною та Каронною виник конфлікт…

Скарлет зручніше всілася на мармуровій підлозі і поклала дощечку на коліна так, аби вона не з’їжджала вниз. Сидіти, підібгавши під себе ноги було незручно, але сукня не дозволяла зробити це якось по іншому. Дівчина відкинула прядки чорного волосся назад, аби воно не падало на пергамент. Вона цю історію вже знала практично напам’ять, адже ельф із золотою сережною у вусі, який був їхнім вчителем, майже кожен день закінчував нею. Коли монотонний потік слів призупинився, тому що вчитель вирішив, що цікавіше буде поспостерігати за метеликом, що залетів із відчинених дверей, Скарлет озирнулася на сестру. Айра сиділа за нею, досить близько для того, аби за бажання дістати до сестри дощечкою. Так вчителю було не видно, пише вона щось чи ні. Тих, хто в кінці здавав порожні пергаменти карали, і Скарлет перед заннятям просто писала цю історію з пам’яті і віддавала Айрі. Вона намагалася підробити почерк, аби він не був аж надто схожим на її, та за бажання можна було зрозуміти, що щось тут не те. А з огляду на те, що ані Скарлет, ані Айру ще жодного разу не покарали за це можна було зробити висновок, що вчитель ті записи взагалі не читав і диктував цю історію виключно заради розваги. Хоча серед тутешніх приборкувачів ходити легенди про те, що один із їхніх побратимів колись написав під час такого заняття твір на тему «чому всі повинні ненавидіти ельфів», за який його побили до напівсмерті. Приборкувачі виставляли цього сміливця героєм, а на думку Скарлет він був просто ідіотом. Якось вона спробувала про це сказати, так приборкувачі ледь не уподобилися ельфам із тієї легенди, і все так і закінчилося б, якби Айра їх не заспокоїла. Ніяких дат у легенді теж не було, на те вона і була легендою, тож швидше за все ельфам, які її диктували самим набридло перечитувати щодня по п’ять однакових записів і їх влаштовувало те, що приборкувачі вимушені цю історію слухати і хоча б роблять вигляд, що щось пишуть.

Коли історія підходила до кінця, Айра просто ховала свій пергамент і клала на дощечку потрібний, який і переходив до вчителя. А доти просто вдавала, ніби уважно слухає і записує, хоч на її пергаменті і були намальовані якісь закарлючки. Раніше приборкувачка намагалася пояснити Скарлет їх значення, говорила, що це вогнекорська мова, та дівчині це було нецікаво, тож врешті решт Айра ці спроби полишила. Інші троє приборкувачів, що розташувалися майже біля стіни – на щастя для них, зала була доволі крихітна – сиділи впритул один до одного і про щось пошепки говорили. Ельф, здавалося, не звертав на них жодної уваги. Вчитель взагалі майже ніколи не переривав розмови чи заняття зауваженням – просто в кінці порушник дисципліни лежав на підлозі з синяками.

Загін Лучників, еліта Ас Ельтону, виділила їм для занять залу, яка виходила прямо до саду. Тут були вікна майже в підлогу, і це давало можливість дивитися на квіти та дерева. Трохи далі розташовувався сад, із деревами з рожевими кронами, які здалеку нагадували серця. Стовбури обплітали квіти, які в залежності від пори року змінювали колір. Зараз вони мали б бути салатовими, з огляду на те, що була середина літа. Мали б бути, бо приборкувачам, навіть Скарлет, вхід до саду був закритий. І не тільки фігурним блакитним парканчиком. Ті рожеві дерева були тільки невеликою частиною саду, а основна знаходилася за нею. Подейкували, що в глибині саду є водоспад, де вода тече нагору, під тим водоспадом знаходиться печера із статуями зі щирого золота. Скарлет не вірила в це, але сперечатися із тим, хто їй про це розповів не стала. Айра говорила, що приборкувачів в сад не пускають, бо там, по перше, любить гуляти хтось із Загону Лучників, а по друге з нього можна вийти до Малинового лісу. І це пояснення здавалося приборкувачці більш правдоподібним.

Біля доріжки, що вела до дверей зали, з обох боків росли кущики, які щодня підстригали, здавалося, під лінійку. Садівники приходили після обіду, і Скарлет подобалося за цим процесом спостерігати, втім, робити це треба було потайки, адже подібне також розцінювалося як порушення дисципліни. Дівчат били рідко, проте запросто могли примусити підстригати травинки або ж, якщо провина не дуже велика, кущики. І за кожен криво зрізаний листочок вдарити лінійкою по пальцях.

Коли ельфові набрид метелик, він знову вийшов на середину зали і продовжив розповідати, походжаючи то до дверей, то від них. Скарлет продовжила писати, намагаючись, аби літери не стрибали по пергаменту. Приборкувачі позаду затихли, двоє з них також почало писати. Лише новенький навіть дощечки на коліна не поклав і свердлив вчителя ненависним поглядом.

• …Тож зараз, виконуючи доручення Елліни, ми, ельфи, опікуємося над вами. Звичайно, клан Енкор не винен у тому, що його творець не зміг передбачити, що дає йому Силу, яку давати був не в вправі, і тим самим прирік його на страждання. Проте ельфи завжди були милостиві до інших кланів, і погодилися прийняти приборкувачів до себе.

От тепер вчитель дивився на своїх учнів. Золоті ґудзики на льняній сорочці виблискували в промінні трьох Сонць. Як і золота пряжка на зелених штанах. Скарлет, коли вперше його побачила, подумала, що він з Загону Лучників – зелений колір був надзвичайно дорогим в Небокраї, і дозволити його собі могли одиниці. А носити щодня, а не на якісь свята – ще менше. Коли дівчина вперше сказала про це Айрі, дівчина лише розсміялася, і сказала, що Загін Лучників у бік приборкувачів навіть не подивився б, не те що став би їм щось розповідати.

• Гере Ертене, – раптом сказав він. Скарлет одразу опустила голову вниз, роздивляючись візерунки на підлозі. Плитки, якщо на них глянути здалеку, нагадували небо із хмарками. – Ви нічого не записали. Я занадто швидко розповідав?
• Ні, гере Лейніс.

Ертен прибув в Ас Ельтон зовсім недавно, лише кілька тижнів тому. Всі приборкувачі, які зараз були в Осередку Стріл, пройшли період ненависті до ельфів, протести проти уроків, дисципліни і всього, що можна було придумати, аби відверто показати своє ставлення до клану Еллієн. Ельфів це лише потішало, і нагоди якось покарати приборкувачів вони не уникали. З часом запал стихав, і представники клану Енкор, хоч свої переконання і не зраджували, починали підкорятися. Лише Скарлет з самого початку виконувала все, що від неї вимагали – дівчина просто не бачила сенсу противитися. Все одно нічого, окрім побоїв, з цього б не вийшло. Ельфам це сподобалося, її почали виділяти, і зараз дозволяли значно більше, ніж іншим приборкувачам. З нею навіть спілкувалися, дозволяли гуляти по всьому Осередку Стріл. Звісно, приборкувачі її зненавиділи. І якби не Айра, Скарлет навряд чи прожила б довго.

• Так у чому ж справа? – ельф поволі підійшов до бідолашного Ертена. Його товариші миттю відсунулися від нього. Скарлет весь час дивувалася грації ельфів, вона чимось нагадувала їй кішку. Готову будь якої миті встромити кігті комусь в горлянку. Лейніс склав руки за спиною і нахилився над приборкувачем, який, зібравши всю мужність, дивився ельфові в очі. Скарлет помітила, як Ертен почав крутити перо в руках з такою силою, що з нього аж пір’їнки посипалися.
• Ні у чому, гере Лейніс.
• Ви не вмієте писати?
• Вмію, гере Лейніс.
• Тоді що таке? Ви не вірите у те, що я розповідав?