Вигнанець

ПРОЛОГ

Ти не мала права давати їм такі здібності, – процідила ловрі з чорнявим волоссям, заплетеним у косу.
Це не дар, – схлипнула ловрі, не підіймаючи голову. Чорне волосся лежало біля неї, величезний дракон, що сидів, згорнувшись у клубок біля неї, торкнувся хвостом до її руки. Його чорна луска переливалася під сяйвом трьох Сонць, що висіли прямо над ними.
Не бреши, – процідила ловрі з луком на спині. Вона стояла біля Каронни, сховавши руки за спину. Перед ними у центрі зали сяяло величезне коло. Його краї горіли дивним синім полум’ям, а у цьому колі всі могли спостерігати руїни міст, які застилали землю. У повітрі клубочився дим, іноді було видно кілька осіб, які бігли у воду чи в ліс, а за ними летіли величезні вогнедишні ящери – дракони. З кола долинав приглушений вереск і тріск пожеж, з нього аж пашіло жаром. Каронна здригалася в нечутних риданнях щоразу, коли чувся рев дракона чи крик бідолахи, якого наздогнали язики вогню.
Мої діти просто приручили диких тварин, я не можу карати їх за це! – закричала Каронна. Інші четверо ловрі мовчки глянули на неї.– Вони не виживуть без Енергії, ви не можете примусити мене вбити їх!
Твої діти вбивають наших, – відрізала ловрі Інділа, ловрі людей. – Ми теж зробимо що завгодно, аби їх захистити, Каронна. Або ти забереш Артефакт Сили клану Енкор сама, або це зробимо ми.

Єва Ульянова

Подобається

#1797 в Фентезі
#235 в Темне фентезі

У тексті є: ельфи, інші світи магія авторські раси, сіра мораль

Відредаговано: 24.10.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись