5. Темрява. А за нею приходить світло

Третього дня, пополудні Олена впала від вітру. Намагалась встати, але вітер знову збивав її, а ноги і руки майже не слухались. Він дістав найтеплішу тканину, підняв Олену на руки і обгорнув її. Далі він ніс її на руках, міцно притискаючи до грудей, намагаючись закрити ноги від вітру. Їй дав тримати торбинку, і це давало трохи м'якості і тепла.

 Тепер він говорить в нічний степ, пересохлими вустами, доки сніг б'є у обличчя, вітер ріже очі, а мороз сковує рухи.
Йому ввижаються вогники будинків, які кожного разу виявлялись лише примарами. 
Раптом від опиняється посеред теплої хати. Навколо сміх, співи, танці, їжа. Піч горить, а в печі щось готується. Навколо багато людей і всі щось носять, готують, співають, грають...на столі багато... різдвяних страв? Він впізнає коло печі свою маму, сестру та кохану Оксану 
- Мамо, це ви?
Все зникло і сніг боляче вдарив в обличчя. Тепер було неможливо ворушити руками взагалі. Олена ніби спала, але була дуже холодною і дихала слабко, майже беззвучно. Він йде далі в надії нарешті найти хоч щось.
- у мене є трави, які повинні допомогти, у мене є тепла тканина яка має зігріти. АОЕ ВСЕ ЦЕ НЕ ПОТРІБНЕ ЯКЩО НЕМАЄ МІСЦЯ, ДЕ ЛЯГТИ І ГАРЯЧОЇ ВОДИ ЩОБ ЗАВАРИТИ!, - крик розчинився в поривах вітру.

Ще година і він бачить вогник. 

"Знову марю", думає він, але все одно йде на нього 
Ось він йде, згадує мимоволі свою Оксану, її голос..."йди туди. Йди на той вогник". Цей раптовий голос, голос Оксани трохи лякає його, але він слідує за ним. 
"Давай, ще трохи. Вже майже..."
Через якийсь час він дійсно підіймається на схил і бачить хатину. Їх майже замело снігом, але світло в ній не дає помилитися.
Майже біжить до неї.

 Коли опинився під порогом, то довго стукав, розуміючи, що цей звук насправді настільки слабкий, що можна сплутати з шкрябанням снігу. Зібравши останні сили він сильніше вдарив по дверях.
Відчинили двоє - чоловік і жінка. 
Чоловік не роздумуючи гаркнув:
- Геть звідси 
- Прошу вас, ми три дні йшли по снігу, ми змерзли, зголодніли, ми на межі. 
- Ви? Хто ви? Ти хіба не один пияк?
Він розуміє, що вони не бачать доньку
- я не один, я не пияк. Ось моя дитина, - він зміг розігнутись і показав Олену, що вже ледь дихала, - прошу, допоможіть хоча б їй....
Мовчання і..
- ...заходьте.
В будинку тепло та пахне їжею. Місця не багато, але вистачає. 

 Через кілька хвилин, коли руки хоч і з болем, можна було розігнути він передав Олену в руки жінки. 
Та одразу ж зняла мокру тканину, клапті одягу та те, що було намотане на ноги, й поклала її на піч. 
Дізнавшись, що чоловіка звуть Макар, а жінку Катерина він пішов за Макаром. 
Після того, як він трохи зігрівся, Олена починає дихати трохи вільніше. В обох на обморожених ногах видно рани та подряпин. Руки та тіла не кращі. Він згадує про трави і просили Катерину дістати їх і заварити, а після дати їх випити Олені та йому. Так і зробили.
Після цього він зміг трохи з'їсти, а потім ліг біля доньки і заснув разом з нею. 
Нарешті в хоч такій безпеці.