3. Місто

Близько грудня дійшов до міста. 

 Там почали жити в одному підвалі, де ніхто не заходив. Там було холодно, але не настільки, як на вулиці, та й знайти непотрібні речі чи тканини в місті виявилось простіше ніж в селах, тож в підвалі стало майже тепло, а в них з'явився тепліший одяг. 

 Він знаходив роботу, майже кожного дня змінював її. Коли просили сказати звідки він, доводилося лише опускати очі й брехати, а якщо хтось якимось чином впізнавав у ньому вигнанця - з роботи виганяли одразу. Бо боялися. Боялись, що він щось вкраде, що через нього від них Бог відвернеться, як відвернувся від нього, що хтось ще дізнається і це повісить тавро на весь колектив. 

 Отак щодня нова робота. Важко, але ж хоч якийсь шаг. А за шаг, можна купити їжу. 
В цей час Олена намагалась трохи прикрасити новий "дім", підшити одяг, читати ті книжки, що залишились і просто жити для батька.
Якось, коли на дворі вже випав сніг, він вирішив спробувати відвести Олену до школи чи в монастир. Там годували, вчили і могли дати роботу. Та й Олена хотіла цього. Але в школу її не взяли, бо навчання платне, а відпрацювання їх не цікавило. А в церкві...в церкві було ще гірше: коли Олену спитали, які церковні пісні чи біблійні вірші вона знає, вона не могла відповісти, бо не знала жодного, а коли їй дали книжку і почали читати по-склалах, вона прочитала кілька сторінок не запинаючись. Це злякало монашок, а священик запідозрив її у змові з нечистою силою. Тоді вийшла дівчина років 15 і глянула на Олену і на чоловіка. За іронією долі, вона виявилась ніким іншим, як їх колишньою односельчанкою Галиною, що приїхала з села в монастир. І вона з насолодою розповіла всім, ті чутки, що ходять про Олену і чоловіка. І про змову з відьмою, і про шлюб з нечистим, і про пропуск церкви, і про вигнання. Їх палицями вигнали з церкви.