Вигаданий адресат

Історія з якоїсь паралельної реальності, де немає війни, де одна з найстрашніших бід – нещасливе кохання.

Ніна йшла додому похнюпивши голову, намагаючись стримати сльози. Іноді її штовхали перехожі, щось невдоволено викрикували і проходили далі. Від жалю до себе хотілося плакати. Лише погода була солідарна з дівчиною. Така ж похмура, дощова, непривітна. На асфальті  в одному місці лежала невелика купка, до цього часу не прибраного, опалого листя. Ніна наступила на цю купку, і звідти вихлюпнулася брудна вода просто їй в чобіток. Виявляється, за допомогою опалого листя, хтось прикрив калюжу.

- Всі проти мене - подумала дівчина.

Раніше таке гарне місто Дніпро в ці дні стало сірим і  журним. Дійшовши до свого будинку, Ніна  хвилини дві постояла біля входу у під'їзд. Двері відчинилися і звідти випливла сусідка тітка Зоя.

- О, Ніночко...- почала говорити єлейним голосом сусідка

Але Ніна мовчки пройшла в під'їзд повз неї.

 - Що за молодь ! - запричитала жінка - Ніякої поваги до старших…

Далі Ніна вже не чула. Вона зайшла в квартиру, передяглася, сіла на тахту, щільно закутавшись у плед, і просиділа так в якійсь прострації до опівночі.

***

Ніна жила в квартирі своїх батьків. Мама померла десять років назад. Тата похоронила рік назад. Батьки виховувалися в дитячому будинку. Тож іншої рідні Ніна не знала. Залишилася сама одна. Працювала дівчина вихователем в дитячому садку. Ніна любила діток. І вони віддячували своїй виховательці тим же. Із Сергієм вона познайомилася ще коли тато був живий. Татові майбутній зять не сподобався. Занадто самолюбивий, постійно принижував Ніну. Сергій дошкуляв своїм кепкуванням особливо тоді, коли поряд були друзі. Ніна ображалася, а він говорив, що вона зовсім не розуміє жартів. Ніна винила себе, вважала, що в неї справді не вистачає почуття гумору аж до останнього інциденту. Два дні назад дівчина з нареченим пішли на святкування дня народження друга Сергія. Ніну запросив на танок один із присутніх хлопців - Вадим. Сергія поряд не було. Він залишив дівчину на самоті. Вона погодилася потанцювати з Вадимом.  У них знайшлися спільні теми для розмови. І раптом підійшов  Сергій, грубо схопив Ніну за руку і потягнув її за собою. Витягши, таким чином, її надвір в одній сукні, Сергій розмахнувся і вдарив дівчину по обличчю.

- Шльондра! - прошипів він.

У Ніни забракло сил щось відповісти йому. Вона дивилася на Сергія з такою ненавистю, яку тільки могла згенерувати в собі. Мовчки зайшла в будинок, мовчки одяглася, взяла сумочку і  пішла геть. Сергій стояв біля виходу і з саркастичною посмішкою процідив

- Дома поговоримо

Вдома Ніна зібрала всі речі Сергія і виставила валізу за двері. Ключ провернула таким чином, щоб, тепер вже її колишній наречений, не зміг відкрити замок. Потім зробила чай і сіла на тахту, намагаючись хоч трішечки зігрітися. Її била лихоманка. Ніна почула шум від ліфта. Ліфт зупинився. Кроки Сергія – а це був він - здалися Ніні схожими на гуркіт від вибухів гармат. Він спробував відкрити двері, а коли нічого не вийшло, почав гатити по дверях і кричати

- Зараз же відчини! Бо виб'ю двері! Тобі ж гірше буде, якщо не впустиш! Нічого, ти  приповзеш до мене, будеш просити, а я ще подумаю, чи прощати тебе. Кому ти така потрібна!?

Грюкнувши наостанок в двері ногою, Сергій , нарешті, пішов. Ніна сиділа, закривши вуха руками. Сліз не було. Сльози з'явилися значно пізніше, коли почуття вини почало виїдати її зсередини.  Дівчина ледве стримувала себе, щоб не зателефонувати Сергію. Але кожного разу, вона згадувала мамині слова:

- Донечко, запам'ятай, якщо ти не будеш себе поважати, то тебе ніхто не буде поважати. І якщо ти дозволиш чоловікові один раз вдарити себе, то надалі це буде постійно і з кожним разом все жорстокіше.

***

   В когось на вулиці завила сигналізація в машині. Ніна, немов прокинулася від гіпнотичного сну. Включила смартфон зайшла на фейсбук і в стрічці почала читати містичну історію про Євгена Петрова. Того самого, що разом з Іллею Ільфом написали книгу «12 стільців» В статті йшлося про те, що у Євгена Петрова було дивне хобі - збирати поштові марки зі всього світу. Дивним тут був сам процес. Письменник надсилав листа в чужу країну, в якому місто, вулиця, будинок, прізвище отримувача, були вигадані. Їх не існувало. Звичайно, що листи поверталися до Петрова зі штампами,  печатками, марками з різних країн світу із позначкою «Адресат відсутній». Але одного разу на його листа прийшла відповідь від вигаданого адресата. І цей адресат спілкувався в листі так, начебто знав Петрова. Другий лист прийшов на адресу письменника від того ж адресата з попередженням про небезпеку, яку несуть літаки для Євгена Петрова. Письменник справді загинув в авіакатастрофі. Звичайно, як потім з’ясувала Ніна, ця історія була вигадана. Але дівчина подумала

- А що, як я теж напишу вигаданому адресату. І перевірю, чи бувають дива.

  Ніна , навіть, посміхнулася сама до себе. І відразу сіла писати.

«Дорогий адресате! Пишу тобі, бо впевнена, що ти не отримаєш мого листа. Але мені конче потрібно з кимось поспілкуватися. Мені необхідно комусь дарувати свою любов і тепло. Тож я відправляю їх тобі і твоїм рідним. Бажаю вам в Новому році великих радісних змін. Я знаю про тебе все. Тебе звати Архип. В тебе є донечка. Їй 6 рочків. Спочатку подумала, що ти вдівець, але потім передумала. Мама твоєї донечки відмовилася від неї, а ти взяв на себе всі клопоти по вихованню маленької. Її звати  Даринка. Ми зустрінемося з тобою обов’язково і одружимося. Я буду вас любити, а ви мене. До речі, я працюю вихователькою, і страшенно люблю дітей. Чекаю на твою відповідь, Архипе.»

Конверта у дівчини не було, тож на іншому аркуші Ніна написала адресу, щоб на пошті швидко переписати її:  м.Полтава, вул Черешнева буд. 33 кв. 15  Щасливому Архипу. На іншому аркуші Ніна намалювала смішне кошеня і підписала: «Любові і щастя вам всім»