2.

Доїхавши до квартири я відразу поставила перевертню крапельницю з ліками що виводять різну речовину з крові, вовк знесилений заснув, це й не дивно він і так довго протримався.А я в цей момент вирішила дізнатися хто він, відкрила програму в якій була інформація практично про кожну людину в цьому світі, внесла параметри і через 5 хвилин вся інформація готова.

Алекс Фенрісон - Альфа, спадкоємиць Альфи південної зграї, самої найбільшої в світі. Цього було достатньо щоб зрозуміти що це крах. Я ніколи не зможу бути зі своєю парою, хоча на що я надіялась, все це було зрозуміло з самого початку, мені не можна заводити сім'ю, не можна закохуватись або до когось прив'язуватися, мене просто не існує, тому краще мені забратися звідси ще до того як він прокинеться.

Я не спала цілу ніч, зібрала речі, дуже ретельно прибрала квартиру, щоб ніде не залишилось моїх відбитків, продумала план відступу, але перед самим від'їздом я не змогла втриматися й зайшла до нього і кімнату. Він не спав

-як ти себе почуваєш? - спитала я, коли не змогла витримувати цей погляд, його карі очі, практично чорні,були для мене як прихисток, домівка

-Ти моя пара!

-Це тобі здається, ти був дуже довго під дією різного  виду отрути, над тобою проводили експерименти, тому ти дезорієнтований. На столі лежить телефон, трішки прийдеш в себе зателефонуй комусь зі свого оточення хай тебе заберуть, це містечко Торсон - розповідала я в надії відволікти його, але здається у мене це не виходило 

-Ти моя пара! Моя! - прогарчав він

-Це не так, ти мене просто вигадав! Відпочивай! - сказала я, кинула на нього останній раз погляд і вийшла з кімнати, вийшла з квартири, сіла в авто й поїхала, треба було забиратися звідти.

Так як я роботу зробила, і гроші за неї мені вже перерахували то найкращим виходом було залягти на дно, тому поїхала в свій будиночок в лісах Канади, там мене точно ніхто не знайде та й не буде шукати.тому зробивши декілька перельотів і проїхавши практично добу на пікапі я опинилась в себе вдома, в будиночку де мене ніхто й ніколи не знайде 

В цьому глухому лісі я провела 4 місяці, найважче було вовчиці, вона не розуміла чому це ми покинули пару, відмовилися від нього, та коли я змогла донести до неї всі причини, вона мене підтримала , але змусити її не  сумувати не могла, мені теж було гірко що я не можу просто бути щасливою зі своєю половиною. А потім була робота , робота і ще раз робота, я заборонила собі згадувати, слідкувати та їздити на південну частину материка.