Moment

Ми дивилися один одному в очі,і ніяких на той момент не потрібно було слів,хіба що той нестримний погляд,він говорив....говорив тим поглядом,все що я маю при собі це та сама зброя що у нього.....
Навіщо людям любити,навіщо себе вбивати,бути слабкими,невже не можна інакше жити,але ми всі люди і наша природа єднатися,все життя з кимось єднатися,так ми відчуваємо себе в безпеці,так ми є люди.....
Коли ми переконуємо себе,що не будемо кохати,самі собі брешемо інакше ніяк,з цим живемо все життя,лукавлячи самим собі,що ніхто нам не потрібен,але насправді потрібен,хай це не красень,не герой,не принц.....но погляд не зрадить,знову він на мене дивитися,намагаєшся зрозуміти хто йому,але він не піддається тобі,не скаже словами,що ти йому потрібна,що він хоче тебе,він погляне на тебе своїми блакитними водночас втомленими очима,такими змученими від життя,і цей п'янкий аромат кориці у кімнаті змішаний з червоним напівсолодкий на вустах його.Скаже що кохає?Ні.Поцілує?Так поцілує -так палко і нестримно,неначе хижий звір,якого морили голодом роками....
І зніме з тебе тісну сукню,цілуватиме кожен сантиметр твого тіла щоб запам'ятати смак і аромат ніжної юної шкіри,кусатиме твої губи,залише після себе слід невинного голоду такого,що можна пробачити,ти йому пробачиш,а на ранок він залише тебе,в холодному ліжку у темній спальні,но обов'язково повернеться,буде повертатися,адже ти його підкорила,тим поглядом,що той загадковий ліс,все глибше і глибше затягує у небуття.

У натовпі він не скаже тобі ні слова,у компанії не обійме,але все покаже поглядом,тим самим,що зіб'є тебе з колії,опустить на самісіньке дно,і твоє обличчя покриєттся рум'янцем,адже ти така невинна,а він дорослий і цим користується,так вміло,що ти хочеш його ще,жадаєш цілувати і торкнутися його,але він не дозволить тобі,не дасть змоги,все це відбудеться у тій самій просякнутій корицею кімнаті,допоки сам не здасться та в один момент підійде запросити на танець,ти торкнешся його,він обійме за стан...
Очі в очі,настільки близько,що ти побачиш його зморшки і втомлені  очі,так дивно і водночас небезпечно,ти попала у пастку і не вибирешся,залежна,нещасна,та така бажана,адже він тебе хоче, каже це все одним лише поглядом,тим самим.....безбройна і самотня.

Він не покине тебе,ти будеш думати про нього кожну ніч в одній з них,він прийде і не буде любощів,не буде поцілунку,все що йому тепер потрібно це твої очі,ви обоє втомилися від невизначеності,та лише ця ніч для вас обох,це те на що ви давно заслуговуєте,ніхто з вас не скаже правду,що кохає,але кожен з вас це відчує і ніхто не відкриє ваш секрет....
І минуть зими та весни через роки відсутності вас обох у тій кімнаті,що вже не пахне корицею,що вже не п'янить,адже вас вже нема,два шляхи розірвалися...

Але одного дня він сидітиме у старому кафе із своєю дружиною та друзями,ти зайдеш щоб погрітися,ви обоє відчуєте один одного,це те що інші не помітили,наче блискавка,чи зоря що падає..ваші погляди зустрінуться і каблучка вже не зовсім каблучка,що на його,що на твоїй руці,це лише сплав металу,тепер він нічого не означав,він відчув знову те що так приховував від ворожого ока ,ти відчула знову цей голод і його бажання переплелися з твоїми ,тепер ви знову одне ціле,і це все тривало секунду.

Ранкова роса омивається сонячним промінням,і рух легенького першого прохолодного вітерцю  огортає розквітлі пелюстки підсніжників,десь у сонячному лісі  роблять пробуджені кроки його жителі,прокидається душа,і спів пташиний закликає до ніжностей та поцілунків...це щось неймовірне і п'янке,цнотливе та водночас небезпечне.....все це було сказано поглядом,глибоко  між ребрами розквітає сад з тих самих польових квітів,нехай не зрозуміють, і не пробачать,десь далеко Молочний Шлях прокладає вам дорогу до вічного спокою.....