#vidverto

Фінал цього польоту надто слізний

Коли заряду скінчені запаси,
Останнє нашкребу своє – на мрію,
І полечу нарешті бізнес-класом,
Довірившись пілоту і стихії.

Наважуся відчути дотик неба,
Бо вже стомилися кульгати ноги –
А може, це така чудна потреба
Наївних мрійників убогих.

Зникає смуга злітно-посадкова,
На повні груди свіжого повітря
Уже вдихаю, тільки біль раптовий –
Мов душу пройняли гарячим вістрям!

Фінал цього польоту надто слізний,
І не потрапить до газетних шпальт –
Зі свого борту бізнес-птах залізний
Нещадно гепнув зайве об асфальт.

Бинтує душу, і разо́м подерті ребра
Мій лікар – самоіронічний сміх.
Така життєва чорно-сива зебра,
Та смужки темні – припорошить сніг.

Беру з дитячих спогадів санчата,
Й тихесенько – вперед до своїх мрій:
Ні рук, ні носа лиш не опускати –
Все далі й далі від пілотів і стихій!

Подобається

#3707 в Різне
#960 в Поезія

Відредаговано: 06.01.2022