І виживу...

І виживу, бо виживала вже не раз,
А те, що запеклася кров на хустці,
І серед поля ніч застала враз –
Пусте. Дорогу знаю... Доберуся!

Здолаю шлях через важкі сніги,
Господь у полі смерті не допустить.
Вовків нема, лиш вітер навкруги,
Пронизливу свою платівку крутить.

Якби-то встигла хмизом запастись,
Не розмовляла б зараз із вітрами,
І по заметах можна б не плестись,
Якби ще й запаслась мізками.

Та гілка гостра, зломана, немов
Чекала, щоб я саме там упала –
Зацебеніла по обличчю кров,
І все. Перед очима темно стало.

А сніг завзято сипле на село,
Зла хуртовина вириває душу,
Та як би холодно і тяжко не було,
Додому добреду. Я – мушу!

А в домі тім – уже натягує кожух,
У биті валянки накручує онучі
Дівча, що має чоловічий дух –
Їй бàйдуже мороз пекучий:

«Ходім, дружок, бо сталася біда,
Якщо так довго мами вже немає,
Не дасть метіль ступати по слідах,
Я кликать буду, разом відшукаєм»

Й дитячу волю взявши у кулак,
Ще палку й санки, лампу-керосинку:
«Без мами не повернемось, ніяк», –
Така смілива, зовсім ще дитинка...

Дарма, що має невеличкий зріст,
Життя не раз вже мужності навчило,
І не страшні вітри і темний ліс,
Бо поруч друг – надійний і сміливий.

Дитячий голос, що гукає: «Маа!!!»
Найбільшу в цьому світі силу має –
Крилом невидимим на ноги підійма,
І я, у відповідь, дитя гукаю…

_______________________________________
Ми маєм сили більше, ніж здається!
Боротися потрібно до кінця,
Й повзти, коли ногам не йдеться,
Щоб віра не замерзла у серцях!

(бабусині спогади)
20.02.2021