Вiдьмина мiтка
Епiлог
Мала Килинка — донька Марусi, терпляче слухала всю мою розповiдь, i врештi решт не витримала, запитала: "Бабо, навiщо ви менi оце розказуєте? Краще б я з дiвчатами погуляла".
— Розказую, бо так треба, — це були мої останнi слова... А потiм я падала в прiрву. Було дуже страшно. Я кричала: "Рятуйте! Допоможiть!" Кричала голосно, але чомусь нiхто мене не чув. Нiхто не квапився на допомогу. Останньої митi лише Килиночка подала руку помочi. Вхопилася я за неї щосили. Вiдразу стало легше. Попустило мене. Я пiднялася високо до неба. Зверху спостерiгала, як Маруся бiдкається бiля мого тiла: "Ой, лишенько! Що ж робити? Баба померла! Ще й Килинку за руку встигла схопити. Синцi… чи мітку лишила. Відьмину мітку?"
#1652 в Містика/Жахи
Відредаговано: 08.05.2021
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
