Коли прийде час

 Максим Грицак лежав у своєму ліжку, обіймаючи за талію мирно спавшу сусідку. Однією з перших справ, яку зробив чоловік, це дізнався у своїх колег про розслідування справи. Благо вони працювали в одному автопарку, правда після того, як відкрився зв'язок його найкращого друга з його ж дружиною, в різних напрямах. 

  Як виявилося поліцейського розслідування не було. Прийшовши до тями після побиття чоловіком, новоспечена вдова обробила рани йодом, і направилася в спальню. Де знайшла тіло чоловіка. По анонімному дзвінку, приїхавши поліція, понюхав перегар в покійного закрили справу як нещасний випадок. Повернувся з рейсу, дізнався про черговий загул своїй коханою, напився, підрихтував їй обличчя, і направився в спальню спати. Там, з п'яних ніг перечепився, упав, і розбив собі голову. Нещасний випадок, чистої води. 

 Всі вважали що хтось зжалився, почувши шум у сусідів, але називати своє ім'я не став. Кому потрібний зайвий клопіт. Це він дізнався від Коляна, який жив в сусіднім під'їзді. Всі думали - хто ж саме викликав поліцію? Але ніхто не зізнавався.   Ця подія стала головною при обговоренні, в досить таки одноманітному житті його сусідив. Всі зійшлися на кандидатури Макса, який так вчасно зник. Він не заперечував проти такої думки. 

 Коли по поверненню до себе, він побачив на своєму ліжку сусідку, в розстебнутому, траурно - чорному халатику на голе тіло, то знав що її вже хто тільки не втішав за цей місяць. Але втриматися не зміг. 

 Настрій був паскудний. В голові так і лунало "Вбивця !Вбивця!". Здавалося все його нутро випалювало з середини. Навіть ніч, з привівшою себе до ладу сусідкою, не підняла його настрій. 

- За життя друга не поважав, і після, все за теж. - почулося з дверей. 

 Максим Викторович був спокійним. Він почав звикати до таких візитів. 

- Я поважав Вована. - огризнувся він. 

- Настільки, що ледь повернулися, відразу в ліжко до його вдови стрибнув. 

- А тобі то що? 

 Максим навіть оком не встиг мигнути, як пальці Нелгара, посланця пекла, зімкнулися на шиї чоловіка. Дихати стало ніяк. Нахилившись, зло прошептав на вухо:

- Шмаркач! Я на законне тисячоліття старше тебе. Так що проявить повагу. Зі мною, виключно на "ви". Тобі ясно? 

- Так - захрипівши сказав Відкупник. 

 Начальник поліції пекла розтиснув залізну хватку. 

- Так ... все-таки... вам ...яке ... діло?- віддихуючись запитав Максим Грицак. 

- В такі моменти - гість з потойбіччя обвив ліжко правою рукою - я отримую моральне задоволення, бачачи наскільки ми праві, відносно вас. Але це лірика, а тепер до справи. 

- Та побійтесь Бога !  Я ж тільки що першу закінчив!

 Нелгар посміхнувся. Не як завжди зловісно - моторошно, а цілком щиро. 

- От що, що, а почуття гумору у вас не відняти. Житель пекла - побійся Бога! Це ви звісно сказонули. 

- Я втомився, і хочу відпочити. - вже відверто нив Максим. 

- Ви - кивок на жінку поруч - чудово відпочили. Та і взагалі це в ваших інтересах. Швидше зробите, швидше розрахуєтеся. 

- Але ... - почав було протестувати. Демонічне створіння підняло руку, i "Мітка Сатани" - нова родима пляма на правій руці - почала припікати. 

- Слухайте, ми ж можемо по іншому поговорити. - Нелгар поклав чорну теку на стіл - Піднімай свій зад, і до справи. 

 Начальник поліції пекла поклав на верх теки набій, і сказав: 

- Гільзу. 

- Тобто? 

- А ви що думали, вам ствол дали, і стріляй скільки хочеш? Кожен набій, ви будете отримувати особисто від мене, кожну стріляну гільзу, здавати особисто мені. 

 Максим почав підійматися, розворушив "Безутішну вдову".

- Тихо, тихо Даша. Спи спокійно. - погладжуючи її по голо проговорив він. 

 Після того як Нелгар отримав гільзу, Максим Грицак занурився в читання теки. Закривши її, він взяв телефон і набрав номер. 

- Слухай Макс, ти на годинник взагалі дивишся? - пролунало зі слухавки.  

 Чоловік подивився на годинник. Була третя п'ятнадцять ночі. 

- Пробач Іванич. Ти можеш мене на Ж/Д поставити? На перший потяг. 

- А нащо це тобі? Там же пасажирів може не буде. Та і ти після вихідних виходиш. 

- Один буде точно. 

- Тобто?

- Пам'ятаєш я про сусідку казав? Ну вона просила наш "лісовий універ" пробити? 

- Слухай Макс - на тому кінці вже почали втрачати терпіння -  я хоч вже не хлопчик, але склерозом не страждаю. Давай до суті, я перед роботою поспати хочу.

- Пробач Іванич. Словом  її чоловік, чогось в місто перед вихідним  намилився. Їй сказав що його в область, зі звітом викликають, а сам до нас намилився. Ну вона і попросила його по місту повозити. Дізнатися чи бува, коханку не завів? 

- Та без питань. Тільки чого ти мені про це зараз кажеш? Відразу не міг? 

- Коли протверезив, тоді і зателефонував. 

- Ти що, паскудо, знову угашеним за кермо сидів? 

- Слухай Іванич, працюю я тверезим. А, при всій повазі, те що я роблю після роботи, це не ваша справа. То як, ставити чи ні? 

- Звісно ставлю. На "нулювий рейс" добровольців не буває. А Шарапов тобі тільки вдячний буде. 

 Максим Вікторович Грицак стояв на платформи залізничної станції, під облупленим знаком "ТАХСІ", допиваючи вже четвертий пластиковий стаканчик з кавою. Але сон ніяк не хотів відпускати. Поглянув на телефон. Було без п'яти чотири. Народ уже підтягувався до перону. 

 Рівно о четвертій ранку було подано сигнал, а ще за мить прибула електричка. Навіть якби Максим не бачив фото цього низькорослого, з точки зору людини метр дев'яносто росту, блондина в діловім костюмі, він би все одно взяв би єдиного зійшовшого з електрички пасажира.

- Вільний? - запитав він, підійшовши до нього. 

- Як вітер - весело відповів чоловік. 

 В перше, за багато днів, огидний, холодний дощ закінчився. Що зробило Макса неймовірно щасливим.