Познайомилися вони у фейсбуці.
Вона якось прокоментувала один із його дописів, він відповів. Потім ще раз. Згодом згадав якийсь, начебто всім відомий, анекдот. Виявилося, вона його не знає. Він надіслав його їй у приватні повідомлення. Лише за два дні вона це помітила й відповіла.
Потім обмінювалися повідомленнями, спілкувалися по годині-півтори. Одного вечора він за її проханням зателефонував – їй кортіло почути його голос.
Раз на три-чотири дні вони балакали.
Як завжди, легкий флірт, але з цілковитим запереченням саме тих намірів, заради яких усе це й починається.
Говорили про дітей, про роботу, зрештою – про життя.
За місяць вона зізналася, що не живе в Україні – виїхала ще у двадцять другому. Була певна, що після цього він більше не писатиме. Жодної надії на побачення все одно не було.
Та чомусь не зник. Усе тривало і далі.
Їм подобалося одне в одному, що обоє писали без помилок. На цьому й зійшлися. Щоправда, вона іноді грайливо чіплялася до його описок і неуважності. Він сумлінно редагував свої давно прочитані нею повідомлення.
Напівжартома вона пропонувала йому пошукати пару серед її подруг, які залишилися в Україні. А він старанно уникав будь-яких розмов про її особисте життя.
Того вечора вони знову говорили про всілякі дурниці. Його телефон був увімкнений на гучний зв'язок.
- Донька у ванні. Не почує, що татусь серед ночі з чужою жінкою теревенить.
- Ну, дивися сам.
- Тобі легше, твоя вже зовсім доросла.
- Ага. Ми вже давно лишили позаду підліткові проблеми. Але той жах я досі пам'ятаю. Тримайся там.
Раптом пролунав дуже гучний вибух.
Вона почула цей гуркіт і від жаху не змогла вимовити ані слова.
- Здається, це був вибух, – сказав він зовсім рівним і спокійним голосом, – ти теж почула?
Потім щосили гукнув доньці так, щоб вона почула крізь шум води:
- Агов, дитино, ти там як?
- Нормально, тату! Трохи всралася, але нічого, я ж усе одно у воді сиджу!
Вона й далі не могла вимовити ані слова. Нарешті спромоглася:
- Я чула. Це було дуже гучно. У тебе... у вас там що? Тривога була? Сирену хіба не вмикали?
- Та хто тут уже зважає на ті сирени? Їх і не чути, коли вікна зачинені.
- Це у ваш будинок влучило? Так страшенно бахнуло...
- Поки не знаю. Світло не зникло, вікна, наче, цілі. Не переймайся.
- Ще може бути небезпечно? Мене всю трусить. Як ти можеш бути таким спокійним?
- Я подивився новини, схоже, на сьогодні все. Пишуть, що над Києвом чисто. І знаєш, я, мабуть, піду спати. Небезпека минула, можна вкладатися. Доньку з ванни вижену і в безпеку, під теплу ковдру.
- Як знаєш. У мене досі руки тремтять, хоча я так далеко.
- Кажу ж, не переймайся. Вже все добре. На добраніч.
- І тобі. Бережи себе. Обіймаю.
Він надіслав смайлик із поцілунком і відключився.
Вона підвелася з крісла, під'єднала телефон до зарядки, лягла на ліжко, сховала обличчя в подушку й розревлася.