Розділ 15 Love story.

Я стала біля дошки, глянула на цей приклад, і раптом зрозуміла, що він виявляється не такий вже й важкий. А може це Сергію нарешті набридло глузувати з мене, не знаю. Тому я почала розв'язувати його. Все! Готово - я аж сама здивувалася.
  – Там -2 повинно бути. А так то непогано, досить непогано. Хоч іноді можеш бути серйозною.
Я здивовано втупилася в молодого викладача.
- Що справді? Та я геній математики! - я  з самовдоволеною міною показала пальцем на себе.
Сергій подивився на мене з кривою посмішкою:
- Сідай, геній. - а от слово геній було вимовлено з сарказмом.
Після закінчення пари я вже хотіла була чимдуж чкурнути з аудиторії, щоб не залишатися наодинці з Сергієм (все ще була на нього ображена), але було пізно.
- Радченко, підійди сюди, - я зупинилася майже біля виходу, розвернулася і попрямувала до викладацького столу. - Дивися, наступного разу, згідно з розкладом у нас повинна бути контрольна. - я дивилася на нього з нерозуміючим виглядом, він ще щось говорив про контрольну.
Коли в аудиторії залишилось тільки нас двоє, він підвівся і поглянув на мене.
- Ти дуже гарна сьогодні, ти в курсі?
- То що там з контрольною? - я вдавала, що не чую його.
- Саш, поясни мені, що відбувається?
- А що відбувається? - я знову почала блазнювати з викладача.
Зненацька, Сергій підійшов до мене впритул,  припідняв моє підборіддя і поглянув прямо в очі.
- Олександра, - вдихнув він, мені аж млосно стало, тому я різко розвернулася і вже зібралася йти, - Та зачекай ти! - Сергій схопив мене за руку. - Послухай мене , - я спробувала вирватись, - будь ласка, я тебе прошу.
Зараз в цю хвилину,він здавався трохи розгубленим. І це мене збентежило. Він почав говорити, не дочекавшись моєї відповіді.
- Саш, вибач мені.  - Це мене збило з пантелику остаточно, він ніколи не був таким, завжди поводився трохи різкувато, навіть зверхньо, а от зараз... - Будь ласка.
- З чого це раптом така щирість? – я примружилась.
Він пригорнув мене до себе, і нахилившись, видихнув мені на вухо :
- Саш, я люблю тебе, - знову піднявши моє підборіддя, Сергій поцілував мене. - Чуєш? Люблю. - Хлопець пригорнув мене до себе. Я раптом згадала, що ми в такому стані знаходимося в університетській аудиторії і спробувала його відштовхнути.
- Ти геть збожеволів, а якщо хтось побачить?
- Мені байдуже. - видихнув хлопець, - Я знаю, Ігор тобі багато розповідав про мене, і мало з того було хорошим, але повір - це зовсім не схоже на попередні відносини. Це... я... Дідько, я хочу бути з тобою, Саш. - він почав проводити пальцями по моїй щоці.
- Щ-що? Любиш? Ти серйозно? Я.. я - Я була роззброєна від його щирості, а найважливіше те - що я також його люблю. - І я. – прошепотіла я. -   Я також люблю тебе. - І у відповідь поцілувала хлопця.
- То що, ходімо? - він посміхнувся  і демонстративно подав мені лікоть.
- Куди? - я все ще перебувала в легкому ступорі.
- Кав'ярня, кіно, театр, до мене додому врешті решт, куди хочеш. - я прийняла запрошення, і взяла його під лікоть.
- Ну до тебе точно ні.
- ???
- Ну в тебе все одно немає нічого в холодильнику, та й крім того, одне чудо мене не відпустить. - я лукаво йому посміхнулася, ми вийшли з університету.
- Ааа. Як там твій кіт? Це ж він тебе не пускає?
- Так, мій Маркіз.
- Оо, Маркіз?Добряче ж ти мене тоді налякала, я вже на секунду подумав що ти й справді ... Ок’ей, проїхали.
- Сильно налякала?
- В мене аж волосся стало дибки в усіх місцях.
- Хіба? По тобі тоді й не скажеш. Я тільки думала, що ти зомлієш. 
- Ну-ну. - Сергій посміхнувся мені, - А знаєш, якби я вчора не зірвався, то сьогодні не побачив би тебе в платті.
- Ой, серйозно? Не лести собі. Невже ти справді думаєш, що я через тебе прийшла сьогодні в платті?
- Не тільки в платті, але вчасно, і крім того, ти вірно розв'язала завдання на семінарі.
- Таки прямо, Не лести собі, ще раз кажу, це просто Маркіз став стимулом до змін.
- Маркіз? - молодий викладач здивовано звів брову, - А плаття тобі надзвичайно личать, - він поцілував мене у маківку, - Носи їх частіше.
- Добре, я подумаю.
Ми пішли в кіно. Спочатку, я спеціально хотіла затягнути його на «Сутінки»   ні, я ні в якому разі не є фанатом цього жаху) просто так, щоб хоч якось попсувати йому нерви. Але Сергій впирався і пропонував подивитись «Реальних пацанів».  Та врешті-решт зі словами «Ні, ну ти точно нестерпна» перемогла дружба, тобто «Сутінки». Дивлячись на його обличчя не можна було стримати сміху. Під час всього фільму хлопець корчив різні пики, закочував очі, перекривляв головних героїв та говорив про те, що такі фільми неможливо дивитись без валер’янки чи чогось міцнішого. У підсумку, я  отримала шанс дві години глузувати з мого викладача.
Пізніше ми попрямували до кав'ярні. Сергій прямим текстом наголосив, що розплата за « Сутінки» близько. Там ми сиділи, пили каву і розмовляли. Мені було трохи дивно від того, що наші стосунки перейшли в романтичне русло.
- Відвезти тебе додому?
- Я живу недалеко. Пішки дійду.
- Ну як хочеш. Але я проведу. Зустрінемось завтра?
- Добре, але завтра немає твоєї пари.
- А навіщо пари? Я думав, що ми разом.
- Ми разом, тільки що скаже твій дядько, якщо дізнається про те, що його племінник-викладач зустрічається з студенткою?
- По-перше,- Сергій взяв мене за руку і подивився в очі, -  я викладатиму тут тільки рік. По-друге, між нами всього лиш шість років різниці. А по-третє: я щиро сподіваюся, що ніхто йому про це не розповість.
Я тільки посміхнулася у відповідь, а він ще раз поцілував мене у маківку. 

The end