Глава 11…..

Сергій з усмішкою спостерігав, як розлючена дівчина збиралася з духом, щоб висловити йому все, що думає. І став ловити себе на думці, що йому навіть хотілося цього. Він останнім часом був дуже похмурий, а все через цю безглузду суперечку з батьком, через якого він мав працювати цілий рік в університеті діда, розділяючи з звичайною роботою. 
Але ця ненормальна досить непогано скрашувала його нудні дні в глушині.
Олександра бадьоро випровадила свою подругу або ким вона там їй припадала, і з бойовим духом попрямувала до молодого викладача. У цей момент у нього в голові дозрів підступний план. Зробивши страшенно заклопотаний вигляд людини, котра кудись дуже поспішає, він став колупатися в своїх речах і папірцях, не звертаючи ніякої уваги на дівчину, що стояла поруч. 
Закотивши очі Олександра покашляла, у відповідь було нуль емоцій.
- Шановний  заду, - вона не встигла договорити молодий чоловік різко підняв голову до неї, з уважним обличчям.
- Радченко? Ти ще тут? Чудово, - Олександра стояла з нерозуміючим лицем, поки хлопець складав їй на руки всі підручники і зошити які повік йому не здалися і начебто були як від попереднього викладача. 
- Що ти робиш? - ошалашеним голосом запитала дівчина.
- Мені потрібна допомога, - закочуючи очі трохи втомлено промовив Сергій, беручи в свої руки ключі, - йди за мною.
Він попрямував на вихід, по дорозі з усмішкою дивлячись за дівчиною, що плентається за ним хвостом , яка всіма спробами намагалася не впустити гору сміття з рук. Він вийшов з кабінету першим, не обтяжуючи себе, підтримати для неї двері, хоча це було і не в його звичках подібна поведінка з протилежною статтю, але це виплодок пекла було важко назвати дівчиною.
Намагаючись не засміятися, краєм ока спостерігав за тим, як вона бореться з дверима, намагаючись нічого не упустити, коли у неї майже вийшло він несподівано голосно роздратовано заговорив:
- Радченко, скільки можна чекати, - закочуючи очі, пішов далі. - Ось так проси когось про допомогу.
Обуренню Саші межі не було:
- Це хто тут кого просив? - обурено заговорила дівчина, наздоганяючи і намагаючись порівнятися з нарочито широким і швидким кроком. Обличчя її трохи розчервонілось, а дихання стало прискореним, але виглядала вона досить забавно. 
Нарешті вони дійшли до його машини.
- Поклади на заднє сидіння, - наказав Сергій, роблячи вигляд, що зайнятий комусь телефонуючи, точніше просто длубаючись у телефоні, чекаючи дій від Олександри, яка в жаху дивилася на зачинені двері, а після, на повністю заповнені руки. ЕХ... не все продумав математик, але помітивши як засвітилися карі очі диявольським світлом, відразу ж поліз до ручки дверей - було пізно, Саша вже стала намагатися відкрити двері своєї ногою, від чого заїхала нею і досить сильно по руці викладача, злякавшись відскочила і внаслідок чого упустила всі папірці на землю. І вони разом на це втупилися.
- Чого дивишся, - крізь зуби, потираючи забиту руку вимовив Сергій. - Збирай.
- Це ваша вина, - забурчала дівчина відходячи відразу на кілька кроків назад і роблячи невинний вигляд, - самі збирайте.
- Вчися відповідати за свої вчинки, - прикривши очі, тяжко зітхаючи говорив юний викладач, - розсипала, будь добра, збери.
- Воно все брудне, -  відвернулась Олександра, власне Сергію теж не дуже хотілося щоб брудна купа сміття лежала в його машині. 
У цей момент, знаменита двірничка університету, помітила, що на її території щось відбувається.
- О Боже Мій! - тут же заверещала студентка, швидко сідаючи в машину і закриваючи двері, - швидше-швидше! - заволала вона викладачу, щоб той наслідував її приклад.
У повному подиві Сергій сів на місце водія, готуючись до чергових витівок  ненормальної сусідки.
- Чого дивишся!? - обурилася дівчина, - хочеш жити - тисни на газ! Інакше кирдик...
Знизавши плечима і віддавши перевагу промовчати, він став заводити машину і вже при виїзді зі стоянки почув такі прокльони на свою адресу, що навіть його вуха згорнулися в трубочку. Він в шоці став обертатися, в його машину летів кинутий камінь і якась божевільна жінка трясла віником в бік його машини з страшними запевненнями швидкої розправи над ним.
- Не гальмуй, - волала ще одна божевільна, - вона швидко бігає - наздожене і нам кінець! - У цей момент Сергій дійсно помітив, як досить немолода, але на диво спритна жінка бігла в їхній бік, і чомусь йому справді стало страшно і він зірвався з місця на досить не поганий швидкості, Саша на це навіть нічого не сказала, лише міцно вчепилася в ручку.
І тільки майже через п'ять хвилин, коли він все продовжував збільшувати швидкість автомобіля дівчина не витримала.
- Годі вже, - злісно сказала вона, - я розумію вам страшно, але вона не настільки швидко бігає, можна зменшити.
Сергій лише розсміявся, додаючи швидкість стежачи за тим, як Саша стискає зуби, намагаючись заспокоїтися, але в очах він зауважив дійсно блиск страху. І сам того не очікуючи став зменшувати швидкість. 
- Хто це був? - запитав Сергій через хвилину.
- О, це була знаменита Марія Іванівна, вона - дівчина нахилилася ближче до молодої людини, знижуючи голос, - трохи того - і показала повний зсув по фазі на власній, досить непогано навіженої голові.
- Твоя подруга, - розуміюче кивнув Сергій, Саша на пару секунд зависла від такого нахабства, намагаючись усвідомити, що ж він таке має на увазі.
- Шановний, Сергій. - крізь зуби почала вона, - здам я вас їй тепер. Вона повік не забуде того, хто смітив на її території, повірте мені. Скажу що бачила вас.
- Не сміши мене, - знизав плечима Сергій, все більше і більше бавлячись, - здаси мене, я потягну тебе за собою, - він сказав це таким серйозний тоном, ніби вони у в'язницю збиралися. 
- Пфф, - Саша закотила очі, немов він дурість зморозив і вона не боїться, але аргументувати не стала, махнула рукою, - гаразд, вези мене додому, мій вірний кінь, я спати хочу.
Перші хвилини він дійсно збирався лише відвести дівчину додому, щоб врятувати світ від ходячої  катастрофи, хто її знає раптом ще зі світлофором поб'ється, коли той їй не те світло покаже, але після слова "кінь", плани різко змінилися. Він зміг лише посміхнутися, хитаючи головою над сумною долею дівчини, що зовсім не вміє себе вести. 
- Кінь залишився в університеті, - сказав Сергій приглушеним голосом, Олександра здивовано на нього подивилася, намагаючись зрозуміти, що вона сказала образливого, адже навіть не намагалася для цього. Потім знизала плечима.
- Шановний Серг, - запнулася, мабуть усвідомивши, що знаходиться на його території, - викладач, не будете ви настільки люб'язні відвести мене додому, - з зайвим пафосом заговорила дівчина. 
- Ні, - знизав плечима хлопець, вивертаючи кермо і прямуючи у бік Коломиї.
- І куди ми їдемо? - закочуючи очі запитала Олександра. 
- О, ти будеш в захваті, - тут же запевнив її викладач.
- Чомусь я сумніваюся, - вона недовірливо на нього дивилася, але потім подумавши влаштувалася по зручніше. А що? Вдома їй було абсолютно нічим зайнятися, а з ним хоча б весело, та й потім, раптом вона з тим хлопцем зустрінеться, він все ж його друг.
Поки дівчина міркувала про велику зустрічі з її справжньою долею, у неї постійно змінювався вираз обличчя.
- Навіть страшно подумати про що ти думаєш, - усміхнувся Сергій.
- Наче ти можеш, - пирхнула дівчина, намотуючи локон на палець, все продовжуючи думати про Ігоря, хоча вона вже і не була впевнена, чи правильно пам'ятає його ім'я.
- Ти така довірлива, - промовив Сергій, - сидиш в машині хлопця, залишалася на ніч у його квартирі, впустила в свою, невже зовсім не страшно? - він краєм ока подивився за тим, як його слова повільно доходять до літаючої в ілюзіях свідомості дівчини і по мірі цього, її лице набувало здивованого виразу, а після і зовсім закотилася в сміху. Причому так щиро і весело сміялася, що Сергій навіть трохи розсердився і невдоволено на неї подивився. 
Олександра підняла голову до хлопця, зустрілася з його очима і усвідомивши, що там навіть натяку не було на жарт, закотилася знову. Зрештою, в момент коли роздратування хлопця перейшло всі межі, Олександра заспокоїлася, зрідка продовжуючи нервово хіхікати.
- І що ж було таке смішне в моїх словах? - спокійно, навіть занадто запитав Сергій.
- Це не було жартом? - не повірила дівчина повернула до нього голову, - було б кого боятися, - вона голосно пирхнула, - якби я боялася, подібних хлопців, ким би я була? - насправді Олександра коли говорила не мала на увазі нічого поганого, але говорила з такою зарозумілістю, що це було і не важливо.
- Це яких? - трохи підняв брови Сергій, на обличчі в нього з'явилася посмішка, Саша на неї з подивом подивилася бо такої усмішки на його обличчі ще не помічала. 
- Ну, - вона замислилась, глибоко задумалася, - не приймай близько до серця, - досить добродушно ткнула його в бік кулачком, - чому я повинна боятися хлопців, це мені тоді що, відмовитися від всіх своїх друзів? Якщо на обличчі у людини не написано, що він маніяк, то нерозумно боятися його, та й потім я дуже сильна.
Саша повернувши самовпевнене обличчя, жартівливо вдарила його в руку, зустрілася з потемнілим поглядом Сергія і завмерла на місці:
- О, так, - з великими нотками сарказму сказав викладач, який, до речі, вже ним не був. Сергій різко вдарив по газах, вони вже знаходилися за межами міста, він звернув на узбіччя і зупинився. 
- Та й потім, - вже не так впевнено заговорила Олександра, чучуть втискаючись в крісло, - адже ви викладач, тому немає сенсу боятися. 
Але Сергій зовсім не виглядав як викладач, а сам був чомусь злим. Олександра трохи почервоніла і відчувши небезпеку кинулася з машини, проте двері були заблоковані, а Сергій зробив вигляд, що не помітив її спроб. 
Повернувся до неї.
- Ти не можеш знати, що в кого на думці...
- Та ви не зрозуміли мене, - трохи відсуваючись, говорила дівчина, якій стало напрочуд душно, поруч з ним. - Я знаю хлопців, у мене майже всі друзі хлопці, - тільки  чомусь анітрохи ця новина Сергія не обрадувала, - і я можу з упевненістю сказати, коли варто боятися, а коли ні. Якщо у вас немає ніякого інтересу і ви тільки насміхаєтеся, - продовжувала вона, але впевненості в голосі було все менше, а серце билося все дужче, - то чого мені боятися?
Однак, доводи дівчини подіяли, і трохи розслабившись, і подумки здивувавшись своєї реакції, він відсунувся і став заводити машину. Дійсно починаючи дивуватися своєї роздратованості.
Саша стала намагатися не помітно полегшено зітхати.
- А навіщо ми їдемо в Коломию? - вона вирішила перевести тему з делікатної на безпечну.
- Ти будеш в захваті, - з легкою самозадоволеною посмішкою промовив хлопець, - безстрашна ти наша.
Олександра виявилася не права, і дорога вивела їх з іншої сторони за місто Коломию, спочатку їй здалося, що він їде в місце, де проходили змагання, а може вона і не була далеко від істини, дорогу їй під повік не запам'ятати. 
Власне вони під'їхали, Саша довго дивилася в спробах усвідомити серйозно він чи ні. Проте хлопець був серйозний як ніколи.
- А навіщо ми приїхали на атракціони для ідіотів? - округливши очі запитала дівчина.
Ось чому, чому вона не може промовчати? Хлопець похитав головою і підхопивши її під руку, повів до цих самих атракціонів для ідіотів. 
- Гей! - Олександра тут же почала вириватися, - я - нормальна, я в житті туди не залізу!
Однак, хлопець був неухильним і тягнув її за собою, подумки усміхаючись. Не збирався він її змушувати, але вона так кумедно пручалася, що він просто не міг відмовити собі в задоволенні. 
І ось Олександра з щирим жахом дивилася на величезну, пустельну галявину. Тобто поляна була далеко не пустельна, на ній були встановлені різні споруди, для екстремалів, для самих останніх довбанутих, як вважала сама дівчина, екстрималів. Щось нагадує мотузковий парк, в одному місці було встановлено щось, дівчина відмовлялася навіть представляти для чого це було.
- Сірий! - вони почули оклик, але дівчина навіть не звернула на нього уваги, - і ти тут!
- Ігор, - кивнув викладач, трохи відсуваючи, щоб вони могли спокійно розміститися на невеликий стійці, оскільки дівчина і через це не могла рухатися.  
- Ти з дівчиною, - з посмішкою промовив хлопець, - стривай-но, я тебе знаю. Ти подруга Влада!