Глава 6. Ранок, хм... пробудження

Це було найприємніше з усього, що відбувається у вихідні. Міцний сон... що може бути краще? Стала я прокидатися, тому, що хтось слабко тряс мене за плече, після зрозумівши всю марність, почав гладити мене по голові щось приказуючи. Я лише з посмішкою замурчала, впираючись в руку.
- Ну-ну, - вимовив м'який голос, - мій телефон скоро вибухне, якщо ти не підійдеш.
Я дуже повільно розліпила очі, мозок відчайдушно чинив опір подібним тортурам. Перед носом сфокусувалося тіло мого викладача, я дуже довго намагалася збагнути чому в моїх фантазіях він, а не Ігорчик. З цим впоралася - це не фантазія. Після довго намагалася зрозуміти, чому він у мене в кімнаті. Ще хвиля, під уїдливим поглядом Сергія, і ця інформація відвідала мій мозок. 
Я піднялася, оглядаючи його похмурим вбивчим поглядом, він простягнув мені свій телефон. Я лише хмикнула, взявши в руки айфон, (хто б сумнівався). Після того, як довідалася, як він ставиться до автобусів, цілком можна було зрозуміти, що з себе представляє цей мажор, або як я кличу цих задавак, "татусиковими синками", бо з себе без батьків вони нічого не представляють.
- Алло, - промовила я.
- Олександра? - пролунав спокійний голос на іншому кінці лінії, я одразу впізнала голос кращого друга.
- Так, Влад, - кивнула я, - щось сталося?
- Не перебивай, - знову незвично спокійно промовив мій друг, тому я остаточно прокинулася. Сергій лежав поруч, зі щасливим виглядом дивлячись на мене, я звернула увагу, що сонце вже наближалося до заходу. Ех... ціла неділя нанівець, завтра знову навчання. Влад тим часом продовжив, - як ти себе почуваєш?
- Нормально, - знизала я плечима.
- Жива здорова, нічого не зламано?
- Та все добре, - я ще більше здивувалася, не розуміючи, що відбувається.
- Так, - пролунав важкий подих, за яким я здогадалася, що він намагається себе заспокоїти, - якого чорта з твоїм телефоном? - злісно зриваючись на крик запитав він.
- Він розрядився, - знову знизала я плечима, Сергій з ще більш щасливим обличчям підняв палець до стелі, немов дерегуючи оркестром і тут я мало не оглухла:
- ІДІОТКА! - загорлав мій найкращий друг. Мені останнім часом так часто про це говорили, що я сама почала сумніватися в своїх розумових здібностях.
- Ти чого? - витріщивши очі обережно запитала я.
- Заткнися! - проволав він, - тут всі трохи з глузду не з'їхали! СІВ У НЕЇ ТЕЛЕФОН?! Ти якого біса досі не вдома?! Твій батько сходить з розуму! Я об'їздив всіх твоїх друзів! А вона спить, чорт знає де!
- Так це ж твій друг, - зовсім тихо сказала я, намагаючись втягнути голову в плечі, і лише Сергій сидів палаючи щастям.
- Я не дозволяв тобі говорити! - проволав бас мого друга, я вперше дозволяла на себе так довго кричати, але це все було від несподіванки і переляку, Влад в житті не підвищував голос при мені і завжди був милим і доброзичливим, лише зрідка ми сварилися, але там я завжди вигравала, не дарма ж я народилася дівчинкою. А тут, я навіть не знала, що сказати. - Ти чому досі не вдома?! Я і так всіх дістав у пошуках його номера!
- Гей! - ображено вигукнула я, - це не моя вина, його менти зупинили, через невміння водити! І машину заарештували! Було пізно, - тут я помітила ще більш сяючий погляд мого викладача, який очевидно, отримував задоволення від того, що на мене кричали. І я зрозуміла, що щось тут не так.
- Перестань верзти нісенітниці! Сергій мені все розповів поки ти дрихлила! - продовжив він кричати ще більш гучним басом, - як тобі в голову прийшло?! Ти! - він став задихатися, у мене виникла надія, що він захрип, але вона не виправдала себе, просто його обурення вичерпало всі фрази, - чекай! Я скоро приїду і вб'ю тебе сам! І включи довбаний телефон!
Я не встигла нічого сказати, як залунали короткі гудки, які обіцяють швидку розправу наді мною. Я вирішила почати прощатися зі світом  раніше, поки мій погляд не впав, на переповнеий щастям і задоволенням фейс викладача математики і в серце не прокралася справжня злість, оскільки я вирішила, що у всьому винен він.
- Ти жалюгідний викладачик! - заволала я, - все через вас! Навіщо все було йому розповідати?! То жарт був! Без почуття гумору, без, - я замовкла, щоб перевести подих і тільки тоді помітила, що він сидів без єдиної краплі вибачення або роздратування, тільки з усмішкою слухав мене, раз у раз зриваючись на сміх. - Чого либишся!? - прогорлала, ні, ну це було зовсім не в моєму характері, розмовляти як невихований школяр. Але він навіть бровою не повів.
Я сіла назад на ліжко, але чомусь вирішила, що якщо Влад приїде і побачить мене сплячою, то справді вб'є. Тому схрестивши руки на грудях, я почала голосно вимагати їжі.
- Хочеш йди і готуй, - знизав плечима Сергій, завалившись поруч зі мною на ліжку, я подивилася на нахабне обличчя самовдоволеного роздратованого хлопця і вирішила з ним погодитися. Зі свого боку ліжка, мені здалося дурним злазити, тому я полізла через нього, "випадково" наступивши на нього, а після все також "випадково" потоптавшись по його животу руками, і скочуючись колінами по його ногах.
- Ой, вибач-вибач, я тебе не помітила, - говорила я, сама дивуючись своїй хоробрості та нахабству. Стала вже ліктями підніматися по ньому, намагаючись що-небудь все також "випадково" йому зламати.
- Припини вже, - зморщився він, хапаючи мене за руки і намагаючись скинути.
- Боляче було? - невинно закліпала я, - випадково ж, чого ви сердитесь? - моя нога полетіла в його коліно, він злякавшись за інше місце спробував захиститися, в результаті ми разом скотилися з ліжка. Я сильно вдарилася об підлогу ліктем, він скотився на мене, придавлюючи. Як тільки я спробувала підвестися, то через нього вдарилася ще раз, але вже головою.
- Ведеш себе як підліток, - промовив він, хитаючи головою, не кваплячись піднятися з мене. Ах, мстива скотина! Бачив же, що мені це не подобалося.
- Та я просто виглядаю старою, а так мені п'ятнадцять, - чесним голосом промовила я, намагаючись скинути його з себе. - А ви...
- Припини вже, - він трохи підвівся, насмішкувато дивлячись мені в очі, - твої переходи з "ти" на "ви" і навпаки дратують. Визначся вже!
- А як вам більше подобається? - запитала я, трохи нахиливши голову на бік.
- Хочеш зробити навпаки? - хмикнув хлопець.
- Стаю передбачуваною? - я округлила очі, він лише усміхнувся.
- Тоді на "ти", - відповів Сергій.
- О, дякую, - зраділа я, - а тепер ТИ злізьте з мене, - я його скинула з себе, з задоволеною посмішкою прямуючи на кухню, він теж засміявся, попрямував за мною. 
По дорозі мені на очі потрапило дзеркало, незвичне хіхікання стало трохи голоснішим. Я в жаху зупинилася. Не дарма мені здавалося, що шкіра на обличчі стягнута. Моя бідненьке личко було повністю вимазане зубною пастою. Я різко повернулася до Сергія, але він лише розвів руками.
- Сам здивувався, коли ти лунатикувати почала, але коли ти почала фарбуватися пастою, - він похитав головою заливаючись в сміху. - Ти, до речі, всю пасту на себе витратила і тепер маєш мені відкупити.
- То це я веду себе як підліток? - обурилася я, - ти що в таборі чи що?! 
З якимось риком я попрямувала до ванної змивати з себе м'ятну прилиплу субстанцію. Він пішов за мною, зупинившись в дверному проході.
- Обов'язково там стояти? - роздратовано запитала я, намагаючись відмити білу прилиплу гидоту.
- Дивлюся, щоб ти нічого тут не зруйнувала, - хмикнув хлопець, схрещуючи руки на грудях. 
Після цих слів мені захотілося неодмінно що-небудь зламати, але героїчними зусиллями я придушила це бажання, і все тими ж героїчними зусиллями відмила пасту. Тепер обличчя горіло, а Сергій став ворогом номер один.
- Гаразд, подивимося якою отрутою ти харчуєшся, - промовила я проходячи повз нього, з усієї сили випадково наступаючи йому на ногу. 
А, ні, це я зробила спеціально. Я мстиво подивилася йому в очі. Він трохи зморщився хитаючи головою.
Я ні краплі не соромлячись, забувши про всі правила пристойності, залізла до нього в величезний холодильник. У майже порожній холодильник. От навіщо він тут такий величезний, якщо в ньому немає їжі?
- У тебе немає їжі, з чого готувати? - злісно прошипіла я.
- Як же немає, дивись які милі, - зазирнув за моє плече, довго туди дивився, - о, трохи соку, - він потягнувся, але я виявилася моторнішою і одразу схопила і під його плече пішла разом з соком, - гей, я пити хочу, - невдоволено промовив Сергій простягаючи руку.
- Та я теж, - поклавши руку на серце переконливо промовила я. І прямо з горла, давлячись,  випила майже літр соку. Нехай мені буде погано, але йому я навіть краплі не залишила.
- Я тобі дивуюся, - тільки й вимовив він, - я думав, що в університет ходять дорослі люди, - говорив він, продовживши дослідження холодильника.
Я лише знизала плечима, намагаючись відійти від такої кількості рідини і не виплюнути її назад. Поклала руку на живіт, погладжуючи його. 
Ми все ж знайшли ковбасу і яйця. Я в цей час капала йому на нерви, розповідаючи, що очікувала побачити лобстерів. Важко видихнувши повітря, він сунув мені в руки продукти, вказуючи на плиту.
Я злим поглядом обвела кухню, ну хоч вона нормальних розмірів виявилася. Коли яєчня щосили жарилась разом з ковбасою, з'явився мій друг. Я вийшла його зустрічати і вже через дві хвилини ховалася за винуватцем усього, що відбувається, кричачи, що у мене більше немає друга.
Коли Влад заспокоївся, сказав, щоб я йшла за ним. Сергій весь час поки мене намагалися вбити лише дивився на нас, мстиво відходячи, щоб я не могла за нього ховатися.
- Там їжа мене чекає! - вигукнула я, кидаючись на кухню.
Влад з подивом на мене подивився, Сергій знизавши плечима запросив мого друга пройти.
- Гей, Радченко, ти не вдома, - похмуро промовив Влад.
- А їсти хочеться, - знизала я плечима, - ти, до речі, голодний? Тут якраз нам з тобою, - я чарівно, як мені здавалося, йому посміхнулася. Влад кинув вибачливий погляд на Сергія.
- Слухай, ти прости за це непорозуміння, - промовив він.
- Ти пригощайся, - з легкою посмішкою промовив Сергій, - Олександра приготує для себе ще.
У підсумку ми посадили Влада на місце Сергія, і тільки я зібралася йти до своєї тарілки, як туди сів Сергій, і озброюючись виделкою прицілився на тарілку. Я вихопила з-під траєкторії вилки свою тарілку.
- Це моє, у тебе більше немає їжі!
- Та що ти кажеш, - хитнув головою Сергій. І почалася епічна битва за яєчню, Влад в шоці дивився на нас, колупаючи виделкою в своїй тарілці. Коли я штовхнула мого нового викладача, а він зібрався опустити мені на голову цю чортову тарілку, Влад не витримав і підскочивши, вирішив мене вгамувати. У підсумку яєчня весело вибрала свою ціль у вигляді шевелюри мого найкращого друга. А... судячи з його вигляду, мого колишнього кращого друга. 
Він з таким виразом обличчя стояв, тримаючи мене за руку, що боюся нічого на світі не могло мене стримати від сміху, але нехай я, від мене він міг очікувати, але Сергій не зміг стриматися теж. Однак лицемірний викладачик, досить швидко заспокоївся і повів Влада у ванну. 
Я за цей час примудрилася змести нічийну порцію і вже через пару хвилин була готова. Ні, я могла потерпіти, але вдома їжі не було теж. 
Ось так і закінчився другий день моїх вихідних. Тобто, це був саме початок моїх нещасть. Як з'ясувалося уже в Івано-Франківську, певна людина попросила передати моєму батьку, що нас вночі затримали і де я була. І ось тут-то і почався основний кошмар. І ким я тільки не була, і в могилу я його зведу. Про подібні речі не можна говорити стороннім, але як підсумок мої кошти знизилися до мінімуму, оскільки цей старий... мій улюблений татко, не знав як ще на мене вплинути. 
І кожен день я повинна звітувати, де я і що роблю. І, все,я  втратила довіру. Я закочувала очі лежачи на своєму ліжку, в черговий раз згадуючи лайками мого коханого татуся. На щастя, хоча б до вечора він виїхав. 
Ну, Сергій Ксенофонтович, ух я вам цього не подарую. Значить викладачем став? Так нехай дізнається як ним бути! 
Так зі щасливими планами про велику і нещадну помсту, я до третьої години ночі заснула.