Ніколас

Ніколас

~~~

Фа́натос сидів на галявині біля водоспаду, а Єра́кі на камені неподалік. Птах лише мовчки стежив за господарем, який задумливо вдивлявся в прозору воду навколо лотосів. Його щось непокоїло і це не приховалося навіть від очей сокола. Втім, як і від Зої́ позаду брата.

Дівчина повільно підходила до нього, але Фа́натос навіть не ворухнувся, почувши її. Вона мовчала і нічого не запитувала, лише опустилася на коліна поряд із братом.

— Я помилявся, Зої́… — зрештою почав хлопець, опустивши погляд на свої руки. — Мої помилки коштували життів… Ти мала рацію. Я мстився, бо ніхто не мав права відштовхувати та обманювати мене. Але найсумніше те, що я дійсно зривався на Надін, а тепер…

— Не знаєш, чому це з нею відбувається, коли ти визнав провину? — обережно поцікавилася сестра. Фа́натос кивнув, а дівчина продовжила: — Врятувавши її, ти порушив правило…

— Не втручатися в людські життя, — доповнив вислів, подивившись на сестру. — Я знаю. Але не розумію, чому тоді вона мала померти, якщо терези ще не визначили її долі? І чому я нічого про це не знав?

Та Зої́ не відповіла на це питання, але додала:

— Ти змінився. Люди також змінюються, якщо дати їм шанс…

Фа́натос зовсім трохи розгубився, але потім Зої́ мовчки торкнулась води. Різноманітні квіти лотоса розступилися в сторони, а сама поверхня стала рівною, як дзеркало. В кришталевій гладі виник образ Надін та її брата. Вони сперечалися, але хлопець дозволив собі ображати сестру, яка вкотре наголошувала на його безтурботності та впертості. Що в його роки він має думати не про своє задоволення, а про свою сім’ю… Та Ніколас свято вірив у свою правоту, як завжди.

Згодом картинки мінялися одна за одною, на яких чоловік продовжував робити те, що вважав кращим для себе. Поради та прохання сестри він відкидав, не забуваючи боляче вколоти її.

З часом минулі образи, здавалося б, забулися і на обличчі Надін знову сяяла усмішка. Здатність пробачати була чи не першою з її чеснот. На той час Ніколас вже двічі зрікся сестри за правду і нездатність сприймати її. Втім, Надін пробачила, бо любила і вірила, що колись брат неодмінно подорослішає й цінуватиме справжні відносини, а не примарні.

Зрештою, невдовзі було придбано новий мотоцикл, швидший, потужніший… Та за звичкою ніхто не коментував черговий вибір Ніколаса, люб’язно вітали з цінною покупкою.

— Вважаєш, що він виправиться? Чи я повинен його в цьому переконати? — запитав Фа́натос, коли на воді знову відбилося небо.

— Це було б гарним дарунком для Надін… Чи не так?

Зої́ уважно слідкувала за зосередженим поглядом брата. Він досі вдивлявся у воду, але не відповів. Мовчки підвівся й, подавши соколу знак, покинув галявину.

Деякий час він просто вагався наближатися до Ніколаса. Але його ставлення до Надін викликало у Фа́натоса гнів. Кожна пролита сльоза чомусь неприємно відгукувалася всередині, оскільки він не розумів такого відношення. Вірніше Фа́натос не розумів сліпоти Ніколаса і його впертості та жорстокості, тоді як сестра вкотре пробачала все це.

І от тепер, коли Фа́натос стояв на розділювальній смузі, він не зважав на інші авто, бо чекав байкера, який нісся назустріч…

Ревіння двигуна ставало ближчим, відлунюючись навкруги. Швидкість була максимальна, як і адреналін у крові. З-за повороту показався червоний мотоцикл…

Давлячись захватом від швидкості, Ніколас помітив попереду самотню постать, яка навіть не думала втікати з дороги. Байкер посигналив, але Фа́натос навіть не ворухнувся. Але коли дистанція зменшувалась, все ж мотнув головою, даючи Ніколасу шанс…

Та чоловік швидкості не збавляв, бо квапився… Рухаючись у загальному потоці він не зважав на те, що відбувалося з боків, вважаючи що мав перевагу в русі. Проте, Ніколас не помітив автівки, яка зробила поворот ліворуч з дороги, що прилягала праворуч… Власне, як і водій того авто через машину з лівого боку не побачив мотоцикліста, який пішов на обгін…

Фа́натос завмер, дивлячись, як Ніколас перелетів через кермо свого байка, а слідом й через автівку, що його протаранила. Тіло відкинуло ще далі від місця зіткнення, біля якого вже почали зупинятися інші водії…

Але єдиним, що зараз було в думках Фа́натоса — це Надін.