Наслідки

Наслідки

~~~

Все має значення…

Після тієї зустрічі важко було не помітити змін, які відбулися у Фа́натосі. Зої́ бачила це, але не запитувала — мовчки спостерігала за діями брата. Він не вбивав більше квіти в її саду, а коли в Лі́ґаса народилося нове маля, то Зої́ побачила щиру радість на обличчі Фа́натоса.

— Я пишаюсь тобою, — сказала вона, обійнявши брата.

Та ці обійми нагадали хлопцю про людину, яка якимсь чином зробила неможливе. Так, спостерігати за Надін було вже звичкою, але навіть радів цьому. Особливо, коли після операції жінка поверталася додому, а згодом, коли їй повідомили результати гістології. Дивлячись на Надін, Фа́натосу здавалося, що жодна жива душа так не раділа, як вона. Звісно ж, життю раділи усі люди, але тоді Фа́натос не розумів цього і був сліпим щодо таких дрібниць.

Проте з часом він помітив стурбованість на обличчі Надін. Яким би сильним не було його бажання знову зустрітися з нею, Фа́натос мусив тримати дистанцію і виконувати свої обов’язки. Лише зрідка дозволяв собі мигцем простежити, аби вона була в безпеці.

Втім, про те, що коїлося в неї на серці, він не знав… Тому чекав слушної миті, коли зміг би зустрітись з Надін, хоча знав, що доведеться знову порушити правила.

Людські часи минали, а слушна мить так і не наставала… Тому Фа́натос зважився підступитися ближче, аби зрозуміти, що насправді відбувалося з Надін.

Знаючи, що смертні його не побачать раніше часу або його власного бажання, Фа́натос все одно озирнувся, немовби хтось дивився на нього. Однак він повернув погляд на жіночий силует в далечині, аби раптом не втратити з поля зору. Надін повільно рухалася до одного з будинків, але від погляду блакитних очей не приховалося, з якою напругою жінка тримала плечі розправленими. Тепер спина видавалась сутулою, чого не було раніше, адже Фа́натос добре пам’ятав її геть іншою. А коли Надін йшла сходами на свій поверх, то хлопець розгублено дивився, наскільки важко їй було робити кожні подальші кроки. Чим вище вона підіймалась, тим сильніше стискала поручень. Будинок був старого зразка, тому з ліфтом мешканцям не пощастило, а відтак Надін мусила долати цю відстань пішки. На останньому поверсі жінка, важко дихаючи, зупинилась і дістала ключі від своєї квартири. Та Фа́натос вже був там, озираючись у пошуках її сім’ї. В помешканні було тихо.

З полегшенням Надін поставила невеличку сумку на підлогу і, скинувши кросівки, пройшла до ванної кімнати. Хода була так само важкою і коли згодом жінка підійшла до високого ліжка, Фа́натос напружився. Знявши з попереку широкий пояс, Надін з болем прилягла на купу подушок. Попри те, що вдома була сама, вона міцно стискала губи, аби стримувати біль. Та Фа́натос немов остовпів, з жалем слідкуючи за агонією на її обличчі.

Трохи згодом, схлипуючи повернувшись набік, Надін підтисла коліна до грудей і ледь чутно прошепотіла:

— Я втомилась…

Фа́натос підійшов ближче, але не забрати життя… Він хотів допомогти їй… Але не знав, як саме.

Надін немов відчула його присутність, бо затамувала подих, але заплакала сильніше.

— Я тягар для них… Не треба було…

— Ти не тягар, Надін… — скрушно промовив Фа́натос, смикнувши рукою, щоб торкнутися її, але яку затримав у повітрі. — Я… не забиратиму твоє життя.

Почувши його слова, жінка розплющила вологі повіки. Погляд Фа́натоса був сповнений співчуття і неабиякого тепла, а це не вкладалося в людські думки.

— Чому? Мені важко вдавати, що цей біль незначний… Важко стримувати його, бо я бачу, наскільки вони розгублені, коли дивляться на мене…

— Бо вони люблять тебе, Надін, і хочуть для тебе кращого.

— Але я не хочу жалю, особливо від них. Я хочу бути здоровою, аби не ускладнювати їм життя… — вимовила вона і при спробі ворухнутися знову скорчилася від болю.

Дивлячись на її страждання, Фа́натос пригадував кожного, до кого навідувався раніше, але тоді йому було байдуже до цього… Час, проведений поряд із Надін, дивним чином впливав і на нього. Фа́натос був поряд, доки жінка не заснула, але приходив щоразу, коли траплялась така нагода. Навіть вночі… Щоправда, нестерпно було дивитися на те, як Надін спала на колінах, аби хоч трохи виспатись, як сповзала з ліжка вранці, аби стати на ноги з меншим болем… І дивним було те, що він чудово розумів її. 

Бути тягарем для рідних Надін не хотіла, бо занадто любила їх. Вмовляння чоловіка, звернутися до спеціалістів, жінка також відхиляла, оскільки то все зайві витрати, які вона не могла собі дозволити. А сімейні гроші вона не бажала витрачати на себе, бо син ріс і накопичення потрібні були для його подальшого навчання. Та й чоловік важко працював, щоб ось так просто витратити на лікарів, які не всесильні.

Коли стан Надін погіршився, чоловік не витримав і все ж змусив її звернутися по допомогу. Самознищення дружини неабияк непокоїло його та розривало. Так, він намагався й раніше зробити це, але характер Надін був занадто впертим, щоб попросити про допомогу чи визнати свою поведінку нерозсудливою. Навіть тоді, коли вона була виснажена болем, коли вже ладна була погодитися навіть на смерть, аби тільки не мучити ні себе, ні близьких…

Втім, невдовзі знесилена, щоб сперечатися, Надін повільно пройшла до апарату МРТ. Слухаючи ті жахливі звуки, які він видавав, жінка щодуху намагалася не поворухнутися від паніки, яка накривала її. Заплющивши очі, вона пригадувала кожну розмову із Фа́натосом. Не знала чому, але так їй ставало легше побороти свої страхи, і згодом паніка вщухла, а стукіт навкруги припинився.