24 Розділ

    Світло у вітальні було теплим. Свічки горіли рівно, чай стояв на столі, а пара стрімко здіймалася до стелі, розчиняючись у тиші, що здавалася майже спокійною. С'юзанна сиділа на стільці, трохи напружена, але ввічлива. Її пальці обережно торкалися чашки, ніби дівчина боялася зробити щось не так. Кетрін спокійно розташувалася навпроти, з легкою усмішкою на вустах.
- Вам тут подобається? - М’яко спитала вона.
- Так… дуже. - Відповіла С'юзанна, і в її голосі прозвучало щось щире. Чарльз стояв поруч, поклавши руку на спинку стільця. Вперше за довгий час, юнак виглядав по-справжньому розслабленим.
- Я ж казав. - Тихо прошепотів він до неї. - Все буде добре.
Генрі стояв трохи осторонь і мовчки спостерігав за всім. Маргарет підійшла до столу тихо та непомітно. Її рука впевнено взяла чайник. Економка налила чай рівно й аккуратно, без жодного зайвого руху. Кетрін легенько кивнула їй. Стара жінка поставила чашку перед С'юзанною і відступила. Тиша стала відчутнішою. Пальці нареченої трохи здригнулися коли вона брала філіжанку, але цього ніхто не помітив. Дівчина лише усміхнулася Чарльзу та піднесла порцеляна до губ.
- Не пий! - Різкий голос розірвав тишу, немов удар. С'юзанна здригнулася. Чашка завмерла в руках. Усі обернулися. На сходах стояла Джоанна. Її дихання було збите, а очі широко розкриті.
- Не пий… - Вже тихіше, але твердо повторила гувернантка. - Чай отруєний.
Запала глибока тиша. Чарльз не поворухнувся.
- Що? - Ледь чутно видихнув він. Наречена повільно опустила посудину. Її руки тремтіли.
Кетрін не змінилася в обличчі, лише погляд став помітно холоднішим. Генрі суворо подивився на Джоанну.
- Обережніше зі словами, міс Сміт. - Сухо сказав батько.
- Це правда. - Відповіла Джоанна. Вона зробила крок униз.
- Ви запросили її сюди не для чаю. Ви хочете її вбити.
Кохана Чарльза різко відсунулася від столу. Стілець зрадливо скрипнув.
- Чарльз… - Нажахано прошепотіла дівчина.
Юнак подивився на батьків так, ніби вперше їх бачив.
- Це… жарт? - Його голос прозвучав глухо.
Ніхто йому не відповів, і цього виявилося цілком достатньо. Щось у ньому невідворотньо зламалося.
- Ви збиралися… - Тихо промовив він. Погляд стрімко ковзнув до матері. - Ви збиралися її отруїти...
Мати мовчала.
- Бо вона з бідної сім'ї? - Голос Сеймура зірвався.
Батько зробив крок вперед.
- Ми лише хотіли захистити тебе.
- Захистити?! 
- Від помилки.
Юнак засміявся коротко й нервово.
- Захистити вбивством?
На мить знову стало тихо. Тепер уже не було масок, бо крижана правда прорвалася на волю. С'юзанна підвелася. Дівчина дивилася на них із жахом.
- Ви… справді… - Її голос затремтів. Маргарет суворо стиснула губи в одну тонку лінію.
- Це було б швидко.
- Замовкніть! - Різко вигукнув Чарльз. Молодик відчайдушно став перед нареченою, захищаючи її від батьків. Генрі Сеймур напружився.
- Ти не розумієш, що робиш.
- Ні. - Відрубав син. - Це ви не розумієте. Ходімо. - Сказав він С'юзанні. Дівчина не вагалася, тож рішуче взяла його за руку. А Джоанна розгублено стояла осторонь. Серце билося швидко. Вона таки зробила це. Але це виявилося тільки початком.
- Зупиніться! - Голос батька став жорсткішим. Вони не зупинилися. Втім, Чарльз раптом розвернувся.
- Ні.
Це прозвучало так твердо, як ніколи раніше. І з цієї секунди Сеймур більше не був їхнім сином. Він став людиною, яка зробила свій власний вибір. 

    Несподівано для себе, Джоанна теж кинулася бігти. Темний коридор швидко поглинув їх. Кроки глухо відбивалися від стін, відлунюючи все гучніше, все швидше. С'юзанна ледве встигала - її весільна сукня чіплялася за край сходинок, за поручні, за повітря.
- Швидше! - Крикнув Чарльз, не відпускаючи її руки.
- Вони нас просто так не відпустять… - Задихано прошепотіла дівчина.
- Я знаю. - Відповів коханий. Десь далеко позаду грюкнули двері.
- Зупиніть їх! - Голос Генрі розрізав простір. І одразу ж почулися чиїсь кроки. То були слуги. Найпершим, хто їх переслідував, став Грем. Гувернантка різко обернулася.
- Сюди! Не вниз! - Вона нервово заштовхнула закоханих у бічний коридор. - Там службовий вихід!
- Звідки ти… - Почав Чарльз.
- Потім!
Вони звернули. Коридор виявився вузьким та темнішим, бо повітря тут пахло холодом і пилом. Десь попереду майнули інші двері. Промінець крихітної надії серед пітьми. Але біг позаду ставав все ближчим.
- Вони тут! - Почувся голос Грема.
Раптом, С'юзанна ненароком спіткнулася.
- Обережно! - Чарльз ніжно підхопив її. Джоанна вже була біля самих дверей, тож нервово смикнула їх за ручку. Зачинено.
- Чорт…
Жінка швидко озирнулася. Погляд впав на старий засув. Руки діяли швидше за думки. Метал гучно заскрипів.
- Давайте!
Двері неохоче піддалися. Холодне повітря вдарило їй в обличчя. За порогом вималювався нічний двір, сповнений темряви та дивних звуків. Втікачі вискочили назовні.
- Туди! - Джоанна показала пальцем вбік, а не до головного входу, бо там би їх одразу схопили. Вони побігли по вологій траві, ковзаючи та спотикаючись. С'юзанна важко дихала, бо сукня заважала їй рухатися. Позаду щось із гуркотом впало.
- Вони надворі!
Чарльз різко зупинився на мить.
- Плаття заважає тобі. - Коротко кинув він, і, не питаючи дозволу, рвонув край білосніжної тканини. Сукня затріщала. Дівчина здригнулася, проте мовчки кивнула. Тепер вона могла бігти.
- Швидше!
Попереду з'явилася стайня. Там тихо спочивали втомлені коні. Це здавалося єдиним шансом на порятунок.
- Вони біжать до стайні! - Голос Генрі лунав вже ближче. Кроки й галас, все змішалося в єдине ціле. Гувернантка першою влетіла всередину.
- Беремо цього! - Жінка похапцем показала на найближчого коня. Чарльз швидко допоміг нареченій сісти, а сам вскочив на іншого коня, позаду неї.
- А ти?!
Джоанна вже відв’язувала іншого.
- Я за вами!
- Не відставай!
Кінь різко рвонув уперед. С'юзанна обвила руками Джоанну за талію. Ворота, на щастя, виявилися відчинені. Коні вирвалися назовні.
- За ними!
Копита били по землі. Погоня тільки починалася. Вітер задував в обличчя, сльозилися очі і рвалося дихання. Дорога розмивалася під ногами коней, а гілки жорстко хльостали по руках.
- Вони наздоганяють! - Крикнула міс Сміт. Сеймур озирнувся. Позаду, на фоні дерев, виднілися темні людські силуети. Троє вершників, а може й більше.
- Тримайтеся! - Наказав він дівчатам. Вони мовчки кивнули. Дорога різко звернула вбік. Попереду нескінченною стрічкою замиготів темний ліс.
- Сюди! - Крикнула Джоанна. Вона звернула першою. Гілки сховали їх від переслідувачів. Копита глухо вдарили об землю.
- Вони не зможуть тут швидко їхати! - Крикнула жінка.
- А ми зможемо?! - Різко зауважив Чарльз, але не зупинився. Задній шум ставав дедалі глухішим. Далі. Ще далі, поки є сили мчати щодуху. Та невдовзі... Все затихло. Лише важке хрипіння коней та захекане дихання людей порушувало цю важку тишу. Юнак зупинився першим. Джоанна повільно видихнула.
- Вони… відстали?
Ніхто не відповів одразу. Всі мовчки прислухалися. Нічого не сталося, тільки вітер шелестів у гілках.
- Ми відірвалися. - Полегшено сказав Чарльз. Наречена заплющила очі на секунду, наче дозволила собі вперше вдихнути. Коханий швидко зістрибнув додолу та допоміг їй злізти з коня. І тільки тоді подивився на Джоанну довго й уважно, ніби бачив її вперше.
- Це ти… - Сказав Сеймур тихо. Вона мовчала.
- Ти врятувала її. - Його голос став тихішим. - І мене.
Гувернатка кивнула.