21 Розділ

    Місто майбутнього не спало. Воно ніколи не спало. Світло тисячі вікон тремтіло в нічному повітрі, неонові лінії ковзали вздовж вулиць, мов ріки світла, а високо над усім цим здіймався хмарочос зі скла й сталі. Його вершина губилася в темряві. І саме там, за панорамними вікнами, стояла Меланія Гост. Вона не рухалася, а лише дивилася вниз, на місто, яке здавалося занадто впорядкованим, щоб бути живим. Її силует чітко вимальовувався на тлі холодного світла. Темний костюм без жодної зайвої деталі, чорне волосся, постава, в якій не було ні краплі сумніву.
Руки голови ФБР складені за спиною, а погляд - зосереджений, спрямований кудись глибше, далі, крізь час. Позаду неї, у напівтемряві кімнати, тихо працювали екрани. Дані змінювалися, рядки рухалися, а графіки ламалися й знову вирівнювалися. Тільки один із них не працював. Він мерехтів, збивався і порушував ритм. Меланія повільно повернула голову й підійшла. На прозорій панелі зависла рівна та чітка часовa шкала. Проте в одному місці вона все ж виглядала розірваною. Певно, річ полягала у невеликому відхиленні. Однак цього виявилося достатньо. Жінка провела пальцем по повітрю і збільшила ділянку.
- Знову. - Тихо сказала вона. Голос прозвучав рівно й без емоцій, але в ньому відчувалася втома. На екрані з’явилися позначки. А саме: місце, дата, аномалія, ім’я. Воно висвітилося окремо, яскравіше за інші назви. Джоанна Сміт. Голова ФБР завмерла на мить. Її погляд став жорсткішим.
- Хранителька Часу… - Ледь чутно промовила Меланія. У цьому імені було щось, що їй не подобалося. Надто… самовпевнене. Надто неконтрольоване. Вона відвела погляд від екрана та знову підійшла до вікна. Місто внизу жило своїм життям, навіть не підозрюючи, що кожна мить може бути змінена.
- Вона знову збирається втрутитися. - Прошипіла жінка, наче звертаючись до самого часу. - І знову думає, що це не матиме наслідків.
Позаду неї один із екранів тихо подав сигнал. Нові дані. Голова ФБР не озирнулася.
- А наслідки завжди є.
Цього разу відхилення було сильнішим та глибшим. Події починали розходитися, як тріщини по склу. Меланія заплющила очі на мить, ніби уявляючи, як це розростається і як майбутнє починає змінюватися. Ось вона - невідворотність.
- Вбивство мусить статися… - Прошепотіла вона, і на якусь долю секунду стало тихо. - Попри все...
Джоанна Сміт - проблема для всього світу, і ФБР більше не може заперечувати це. Вона та, хто ставить існування майбутнього під загрозу. Тому Меланія Гост відкрила очі, і в них уже більше не було вагань. Жінка рішуче зробила крок від вікна.
- Досить.
Сказане прозвучало майже як вирок. Вона підійшла до панелі управління та доторкнулася до неї. Екрани миттєво змінилися. З’явилися нові параметри, координати, час і позначка входу. 1830-ті роки. Стара Англія. Голова ФБР уважно подивилася на дані.
- Вона не зупиниться сама. Отже, її потрібно зупинити.
Меланія зупинилася на мить. Палець завис над останньою командою. Світло панелі відбилося в її очах холодно, рівно й безжально. Жінка натиснула. Система ожила. Глибокий, ледь чутний звук пройшов крізь кімнату. Десь у глибині хмарочоса почали працювати механізми.Час готувався до розриву. Меланія Гост стояла нерухомо, дивлячись на точку, де все мало змінитися або залишитися таким, як було.
- Джоанно Сміт. - Тихо промовила вона, і вперше в її голосі з’явилося щось значно більше, ніж просто холод. - Цього разу… Я прийду сама.
Світло спалахнуло яскравіше, і за мить у кімнаті залишилася лише тиша. Наче голови ФБР тут ніколи й не було.