20 Розділ

    Будинок спав. Принаймні, так мало здаватися. Свічка в кімнаті Джоанни давно догоріла до половини, але вона ще не лягала. Жінка просто сиділа біля вікна, дивлячись у темряву, де час від часу спалахувало далеке світло - чи то блискавка, чи відблиск її власних думок. "На світанку…" Три дні. Усього три. Вона повільно вдихнула. Щось було не так. Її охоплювала тривога - відчуття, що події рухаються швидше, ніж вона встигає за ними. Джоанна підвелася. Кімната раптом здалася їй тісною і задушливою. Потрібно було більше повітря. Тиша коридору зустріла гувернантку холодом. Світло майже згасло й лише кілька свічок ще жевріли, відкидаючи на стіни довгі, нерівні тіні. Підлога тихо рипнула під її кроком, і жінка одразу зупинилася, прислухаючись. Ніч видалася надто тихою, і саме тому… вона почула ледь чутні голоси, приглушені дверима. Гувернантка завмерла. Серце вдарилося сильніше. Вона ніколи не збиралася когось підслуховувати, але щось змусило її зробити ще один крок до кабінету Сеймурів. Світло з-під дверей тонкою смугою лягло на підлогу. Голоси стали виразнішими. Джоанна зупинилася зовсім поруч, затамувавши подих й уважно ловила кожне сказане слово.
- Ми запросимо її сюди.
- Як майбутню дружину.
- Саме так.
- І тоді?
- Тоді це питання буде вирішено. Без скандалу. Без зайвих очей. Ми просто підсиплемо їй аконітин у чай. А потім сховаємо труп у каміні. Частину задньої кладки ще не закрили, тож це буде просто ідеальним рішенням. Бідну дівчину ніхто не стане шукати, тому ніхто не дізнається про те, що сталося.
- Тільки все має виглядати... природньо. Без поспіху.
- Звісно.
Гувернантка відчула, як холод пробіг по спині.
- Завтра він повернеться туди, де був.
- Я подбаю про це.
- Добре.
Постать економки попрямувала до дверей. Джоанна судомно стиснула пальці. Не було навіть сумнівів: вони говорили про С'юзанну. Занадто багато збігів пролунало в цих словах. А втім, зараз не час про це думати, адже її от-от можуть помітити.
- Маргарет. - Сказала господиня, коли та вже зібралася виходити. Маргарет обернулася.
- Жодного слова.
- Звісно, мадам.
- Особливо при дітях.
- Розумію.
Сказане прозвучало без тіні сумніву чи жалю, ніби все вже остаточно вирішено. Джоанна не пам’ятала, як відійшла від кабінету. Жінка ледве встигла сховатися за кут стіни, коли звідти вийшла економка. Гувернантка добре бачила її сухе, суворе обличчя, в рисах якого тепер вбачалася холодна жорстокість. Джоанна тремтливо зіщулилась, притулившись до холодної стіни. Дихання збилося. Руки відмовлялися слухатися її. Отрута, піч, вінчання, скелет - усе це тепер майоріло в неї перед очима.
- Ні… - Ледь чутно прошепотіла Джоанна. Вона вже розуміла, чим закінчиться історія, і добре знала, що станеться, якщо нічого не зробити. Це й здавалося найстрашнішим. Жінка повільно заплющила очі. Що ж робити? Якщо Хранителька Часу врятує С'юзанну, то більше ніколи не матиме шансу бути поруч із Чарльзом. Темрява коридору стала глибшою і холоднішою.
- Врятуй… - Несподівано почувся поруч чийсь ледве чутний шепіт, наче з пам'яті. Гувернантка різко озирнулася. Позаду не було нікого, лише тіні зависли на стінах. Але цього вистачило. Гувернантка вдихнула, і вперше за весь час перестала вагатися. Тепер Джоанна знала, як їй діяти.