19 Розділ

    Ніч опустилася на маєток повільно й тихо. Світло вікон одне за одним згасало, а коридори занурювалися в темряву. Лише поодинокі свічки тремтіли у високих підсвічниках, відкидаючи довгі й неспокійні тіні. Джоанна не спала. Анжеліка теж. Але в іншому крилі будинку, за важкими дверима кабінету, світло ще горіло. Маргарет стояла перед господарями. Її постава була звично рівною, руки складені, проте в очах читалося те, що вона рідко дозволяла собі показати - напруга. Генрі Сеймур сидів за письмовим столом. Його пальці повільно постукували по дереву, ритмічно та холодно. Кетрін стояла поруч, трохи відвернувшись, але уважно слухаючи.
- Ви впевнені? - Нарешті запитала вона. Економка кивнула.
- Абсолютно, мадам.
Стара жінка зробила крок уперед і поклала на стіл складений лист.
- Це було в руках міс Анжеліки. Вона намагалася приховати його. 

Генрі повільно взяв папірець і розгорнув знахідку. У кабінеті стало тихіше. Погляд господаря ковзав по рядках, однак обличчя залишалося незмінним. Ні подиву, ні гніву. Тільки… зосередженість. Кетрін підійшла ближче.
- Дайте.
Міс Сеймур взяла лист і швидко прочитала його. Її губи стиснулися.
- С'юзанна. - Тихо повторила вона. Ім’я прозвучало з легкою зневагою. - Бідна дівчина. - Додала матір. - Яка ганьба.
Маргарет мовчала. Генрі підвівся.
- Коли буде потаємне весілля? - Коротко запитав він.
- Через три дні, сер.
- Що це за місце?
- Стара капличка біля лісу.
На мить стало дуже тихо. Кетрін швидко склала записку.
- Він готовий усе зруйнувати заради цього. - Сказала вона гнівно. - Наше ім’я. Наші домовленості.
- Він молодий. - Відповів батько. - І дурний.
- І впертий.
- Це мине.
Економка підняла погляд.
- Що ви накажете робити, сер?
Кілька секунд містер Сеймур мовчав, дивлячись на полум’я свічки. Його обличчя залишалося абсолютно спокійним.
- Нічого. - Нарешті сказав чоловік. Мати ледь повернула голову.
- Нічого?
- Поки що.
Він підійшов до столу й узяв розкрите послання.
- Ми повернемо записку назад.
Маргарет здивовано підняла брови.
- Сер?
- Чарльз не повинен знати, що ми в курсі.
Його голос звучав холодно й рівно. - Нехай думає, що все йде за планом.
Міс Сеймур поспішно кивнула.
- Ти хочеш… дозволити цьому статися?
- Я хочу, щоб він сам привів нас до неї. Без шуму. Без свідків.
Маргарет промовчала. Вона вже починала розуміти.
- Після вінчання. - Продовжив Генрі. - Ми скажемо йому, що знаємо.
- І що погоджуємося. - Тихо додала Кетрін. - Саме так.
Дружина подивилася на нього.
- Він нам повірить.
- Він захоче повірити.
Тиша знову заповнила кабінет. Містер Сеймур поклав лист на стіл.
- Ми запросимо її сюди.
Матір повільно провела пальцем по краю столу.
- Як… майбутню дружину?
- Саме так.
Економка ледь опустила голову.
- І тоді?
Міс Сеймур підняла на неї погляд, спокійний і нерухомий.
- Тоді це питання буде вирішено. - Слова пролунали тихо, але в них більше не було сумніву. - Без скандалу. - Додав господар. - Без зайвих очей. Ми просто підсиплемо їй аконітин у чай. А потім сховаємо труп у каміні. Частину задньої кладки ще не закрили, тож це буде просто ідеальним рішенням. Бідну дівчину ніхто не стане шукати, тому ніхто не дізнається про те, що сталося.
Маргарет кивнула. Вона вже не питала.
- Тільки все має виглядати… природно. - Спокійно сказала Кетрін. - Без поспіху.
- Звісно.
Генрі знову взяв папір і акуратно поклав його в конверт.
- Завтра він повернеться туди, де був.
Економка зробила крок назад.
- Я подбаю про це.
- Добре.
Стара жінка вже розвернулася до дверей, коли голос господині зупинив її.
- Маргарет.
Вона обернулася.
- Жодного слова.
- Звісно, мадам.
- Особливо при дітях.
- Розумію.
Маргарет вийшла. Двері тихо зачинилися. У кабінеті залишилися лише двоє. Свічка тремтіла. Господар дивився на лист.
- Він навіть не зрозуміє. - Сказав чоловік.
Кетрін повільно підійшла до вікна. За ним панувала темрява.
- Це на благо для нього ж самого.
І в цій тиші вже не було сумнівів. Саме рішення, яке неможливо змінити.