18 Розділ

    Коридори маєтку вдень здавалися тихими й урочистими, але варто було з’явитися Анжеліці - і ця тиша одразу розсипалася. Дівчинка бігла легко й швидко, майже не торкаючись підлоги та притискаючи до себе складений лист. Її кроки луною відбивалися від стін, а світло з високих вікон миготіло на підлозі, ніби намагаючись наздогнати її. У голові малої все ще крутилися слова Джоанни. Таємне вінчання, С'юзанна, капличка і кільце. Анжеліка не до кінця розуміла, що саме це означає, але відчувала: це щось велике. Щось таке, чого не можна просто так залишити в собі. Дівчинка різко повернула за ріг.
- Міс Анжеліко! - Голос пролунав так несподівано, що вона здригнулася й мало не впустила лист. Маргарет стояла посеред коридору, непорушна і як завжди бездоганно зібрана, з тією самою суворою поставою та уважним поглядом, який, здавалося, бачив більше, ніж слід.
- Що це за поведінка? - Холодно запитала економка. Анжеліка швидко сховала лист за спину.
- Я… нічого.
- Ви бігаєте коридорами, мов дитина з вулиці.
- Я і є дитина. - Буркнула мала. Маргарет злегка примружилася.
- Ви - міс Сеймур. І повинні поводитися відповідно.
Дівчинка скривилася.
- Я просто йшла.
- Ви не йшли. Ви бігли.
- І що?
- І те, що це неприйнятно.
Анжеліка закотила очі.
- Ви завжди так кажете.
- Бо ви завжди так поводитеся.
- Я нічого не зробила!
- Ви порушуєте правила дому.
- Це просто біг!
- Це неповага.
Малеча різко відвернулася.
- Мені байдуже.
Стара жінка зробила крок вперед.
- Ні, міс Анжеліко. Вам не байдуже. Вас просто ніхто не навчив стриманості. 

Це зачепило. Дівчинка різко повернулася до неї.
- Мене вчать!
- Тоді це марно.
На мить стало тихо. Анжеліка стиснула губи. Її пальці міцніше зімкнулися навколо листа, і саме тоді Маргарет помітила цей ледь помітний рух. Погляд ковзнув до рук міс Сеймур.
- Що у вас там?
Мала завмерла.
- Нічого.
- Покажіть.
- Ні.
Економка зробила ще один крок.
- Міс Анжеліко.
- Це моє!
- Це не ваше.
- Моє!
- Ви щось ховаєте.
- Ні!
- Тоді покажіть.
Дівчинка відступила на крок.
- Я не зобов’язана!
- Зобов’язані. - Її голос став твердішим. - У цьому домі немає нічого, що ви могли б приховувати від старших.
Анжеліка відчула, як щось у ній закипає.
- Є!
- Немає.
- Є!
- Досить.
Маргарет простягнула руку.
- Дайте це мені.
Мала різко притисла лист до грудей.
- Ні!
- Це не іграшка.
- Я знаю!
- Тоді поводьтеся відповідно.
- Ви не маєте права!
- Маю.
Голос старої жінки став холодним, як камінь.
- І якщо ви зараз же не...
- Це не ваше! - Слова вирвалися раніше, ніж вона встигла подумати. - Це не ваше! Це Чарльза! І він пише не вам, а С'юзанні!
Стало дуже тихо. Світ ніби завмер і навіть звуки будинку зникли. Економка не ворухнулася, але її погляд поволі змінився.
- Кому? - Тихо перепитала вона. Анжеліка різко затихла, а її очі широко розкрилися. Дівчинка зрозуміла, що проговорилася. Але було вже пізно.
- Я… - Мала зробила крок назад. - Я не...
- Кому, міс Анжеліко? - Повторила стара жінка, не підвищуючи голосу. І саме ця тиша була страшнішою за будь-який крик. Анжеліка стиснула лист ще сильніше.
- Нікому…
- Ви щойно назвали ім’я. С'юзанна.
Це слово прозвучало тихо, однак в ньому було щось важке і небезпечне. Маргарет повільно опустила руку й на мить заплющила очі, ніби щось обмірковуючи. Коли вона знову відкрила їх - у них уже не проглядалося звичного роздратування, тільки холодна ясність.
- Віддайте мені лист.
Дівчинка похитала головою.
- Ні… - Її голос прозвучав тихо та невпевнено.
- Міс Анжеліко. - Цього разу економка говорила без тиску і без злості. - Це вже не гра.
Мала стояла, не рухаючись. Серце калатало. Анжеліка не знала, що робити. Вона не хотіла віддавати знайдену річ. Проте… щось у погляді Маргарет змусило її завагатися. І цього вистачило. Стара жінка зробила до неї крок. Потім ще один.
- Дайте.
Дівчинка не втекла й не закричала, лише повільно розтиснула пальці. Лист опинився в руках Маргарет. Та не розгорнула його одразу, лишень спершу подивилася на нього, а тоді - на Анжеліку.

- Ви вчинили правильно. - Тихо сказала вона. Вперше за весь час Анжеліка відчула не образу, а справжній страх. Бо тепер міс Сеймур знала: сталося щось невідворотнє.