14 Розділ

    Коридори маєтку поволі занурювалися в тишу. День згасав. Світло за вікнами ставало м’якшим і важчим, ніби сама будівля повільно видихала після довгого дня. У кабінеті містера Сеймура горіла лише одна свічка. Її полум’я тремтіло, відкидаючи на стіни довгі тіні, обтягнуті темним деревом. Містер і міс Сеймур перебували всередині. Двері були зачинені.
- Ви хотіли мене бачити, сер? - Тихо прозвучав чийсь голос.
Двері відчинилися майже беззвучно. На порозі з’явилася фігура Маргарет. Сива й рівна, немов струна, з тим самим уважним поглядом, який, здавалося б, нічого не випускав.
- Так, Маргарет. - Відповів містер Сеймур, не піднімаючись зі свого місця. - Зайдіть.
Вона увійшла і тихо зачинила за собою двері. Кілька секунд ніхто не говорив, лише годинник повільно та рівномірно відбивав час. Економка зробила крок уперед.
- Я не стала б турбувати вас без причини, сер.
Леді Сеймур ледь повернула голову.
- Ми слухаємо.
Стара жінка трохи випрямилася.
- Це стосується містера Чарльза.
Тиша стала щільнішою. Генрі повільно підняв на неї погляд.
- Продовжуйте.
Маргарет на мить замовкла, ніби зважуючи слова.
- Останнім часом він… поводиться не так, як зазвичай.
- Конкретніше. - Холодно сказав батько.
- Він часто зникає ввечері. - Відповіла вона. - Без пояснень.
Кетрін злегка звела брови.
- Це не вперше.
- Ні, мадам. - Погодилася економка. - Але раніше це не було настільки… регулярним. До того ж, це ще не все.
Містер Сеймур трохи нахилився вперед.
- Говоріть.
- Його поведінка змінилася. - Продовжила жінка тихіше. - Чарльз став… більш замисленим і розсіяним. Іноді - напруженим.
- Це природно. - Спокійно сказала мати. - Йому належить важливий крок у житті.
- Можливо, - кивнула Маргарет. - Але… - Вона знову зробила коротку паузу. - Я працюю в цьому домі достатньо довго, щоб помічати різницю.
Це прозвучало не як заперечення, а радше як попередження. Запала глибока тиша. Годинник пробив ще одну хвилину.
- Ви щось підозрюєте? - Нарешті запитав Генрі.
Економка відповіла не одразу.
- Я не люблю робити висновки без доказів, сер.
- Але?
- Але я вважаю, що вам слід бути пильними.
Слова були простими, але такими важкими! Леді Сеймур обмінялася коротким поглядом із чоловіком.
- Ви говорите так, ніби є причина для занепокоєння. - Сказала вона.
- Я лише виконую свій обов’язок, мадам.
Маргарет стояла прямо та стримано, однак її погляд залишався вкрай уважним.
- У цьому домі має бути порядок. - Додала жінка. - І якщо щось виходить за його межі… Це слід зупинити вчасно.
Батько замислено відкинувся на спинку крісла.
- Ми вас почули. - Його голос пролунав рівно та незворушно. - Ми візьмемо це до уваги.
Маргарет ледь нахилила голову.
- Дякую вам, сер.
Кілька секунд вона стояла, ніби очікуючи, чи не буде ще чогось сказано.
- Ви можете йти. - Додала Кетрін.
- Так, мадам.
Економка розвернулася. Двері знову відчинилися, і так само тихо зачинилися за нею. Її кроки відлунювали по паркету тихо й майже нечутно. У кабінеті залишилися лише двоє. Свічка продовжувала тремтіти.
- Вона надто уважна. -  Тихо зауважила леді Сеймур.
- І саме тому вона тут. - Додав містер Сеймур. На якусь долю секунди його погляд став жорсткішим.
- Якщо є щось, що ми не знаємо…
Він не договорив, але сенс здавався очевидним. Матір склала руки на грудях.
- Ми не дозволимо цьому вийти з-під контролю.
І крізь ці слова пробився помітний внутрішній холод. Годинник відбив ще один удар, і в тиші кабінету це прозвучало як початок чогось невідворотного.