8 Розділ

    У кімнаті Чарльза Сеймура було тихо. Світло вечірнього неба лягало на стіни м’яким відтінком. На ліжку вже лежав підготовлений костюм - темний, строгий, без жодної зайвої деталі.Чарльз стояв біля дзеркала, поправляючи комір. Його рухи виглядали точними, але в них не відчувалося звичного спокою.
- Ти виглядаєш так, ніби йдеш на страту, а не на бал. - Пролунав голос позаду.
Артур стояв у дверях, спершися плечем об одвірок.
- А ти виглядаєш так, ніби це тебе тішить. - Відповів Сеймур, не обертаючись.
- Мене тішить багато речей. - Ледь усміхнувся Артур. - Але сьогоднішній вечір - особливо.
Чарльз нарешті повернувся до нього.
- Не починай.
- Я ще навіть не починав.
Юнак пройшов у кімнату, оглядаючи брата.
- Вона буде там. - Сказав він ніби між іншим. - Аманда Монтегю.
Старший брат мовчав.
- Це не твоя справа.
- Ні. - Тихо відповів Артур. - Це твоя. - І додав, ледь нахиливши голову:
- Щастить тобі.
Чарльз нічого не відповів. Молодик просто відвернувся і взяв піджак. У цей момент двері різко відчинилися.
- Чарльз!
Анжеліка вбігла в кімнату, ледь не послизнувшись на килимі.
-  Я теж хочу на бал!
Він мимоволі усміхнувся.
- Ти ще замала.
- Ні! - Обурилася дівчинка. - Я вже велика!
- Тобі шість.
- І що?
Артур тихо засміявся.
- Дай їй шанс, брате. Можливо, вона справить більше враження, ніж ти.
- Дуже смішно.
Сеймур підійшов до Анжеліки й трохи нахилився до неї.
- Там буде нудно. - Промовив. м’яко. - Дорослі розмови, танці, які тобі не сподобаються…
- Я люблю танці!
- Ти любиш бігати. Виправив брат. Анжеліка замислилася.
- Це теж правда.
Чарльз усміхнувся.
- Обіцяю, наступного разу, коли ти підростеш, я візьму тебе.
- Обіцяєш?
- Обіцяю.
Вона уважно подивилася на нього… і кивнула.
- Добре.
І, вже виходячи, додала:
- Але ти все одно нудний.
Двері зачинилися. У кімнаті знову запала тиша.
- Аманда тебе любить. - Тихо сказав Артур.
- Аманда любить усіх. - Відповів Сеймур.
- Не всіх однаково.
Юнак накинув піджак.
- Ходімо.
Артур ще раз глянув на нього і посміхнувся. Але в цій усмішці не було радості.

                                             ***

    Маєток Монтегю світився. Вогні горіли у кожному вікні, а музика лунала ще до того, як вони зайшли всередину. Голоси гостей зливалися в єдиний шум - живий, яскравий, насичений. Бал уже почався. Велика зала наповнилася світлом та рухом. Сяяли сукні, лунав дрібний сміх гостей. Музиканти грали легку й швидку мелодію. Та щойно Чарльз ступив у залу, сталося щось особливе. Погляди усіх дівчат спрямувалися на нього. Вони усміхалися.
- Містер Сеймур!
- Ви сьогодні чудово виглядаєте!
- Чи не подаруєте мені танець?
Панночки оточили його майже одразу. Юнак усміхнувся ввічливо й стримано.
- Дякую, міс. - Відповідав він спокійно. - Але, боюся, сьогодні я не найкращий партнер для танців.
- Ви завжди так кажете. - Засміялася одна з них.
Він розмовляв чемно, але не затримувався.
Погляд Сеймура постійно ковзав залом, наче шукаючи когось або щось. Трохи далі, біля стіни, стояв Артур. Сам. Брат не поспішав підходити та говорити, а просто дивився на Чарльза, на дівчат довкола нього. Спостерігав за тим, як легко той привертає увагу. Його щелепа трохи стиснулася. І тоді…
- Містер Сеймур.
Цей голос прозвучав інакше, м'якше та впевненіше. Натовп трохи розступився, і з'явилася Аманда Монтегю. Червона сукня підкреслювала її тонку фігуру. Світле волосся було ідеально вкладене, а погляд здавався прямим і радісним. Дівчина підійшла ближче.
- Ви змусили мене чекати. - Сказала з легкою усмішкою.
- Це було б нечемно з мого боку. - Відповів Чарльз.
- Але ви все ж це зробили.
Її очі затрималися на ньому трохи довше.
- Потанцюєте зі мною?
Юнак на мить замовк. Лише на мить.
- Звісно. - Промовив він.
Вони вийшли в центр залу. Музика змінилася, стала повільнішою й мелодійнішою. Їхні руки торкнулися одне одного. Танці розпочалися. Аманда дивилася на нього прямо.
- Ви сьогодні мовчазні. - Сказала вона.
- Я завжди такий.
- Ні. Просто сьогодні ви десь не тут.
Чарльз не відповів.
- Ви думаєте про щось важливе?
- Можливо.
- Про мене? - Кокетливо запитала пані.
- Це було б занадто простою відповіддю.
Дівчина нахилила голову.
- Ви складний, містере Сеймур.
- Це не перевага.
- Для мене - так.
Стало тихо. Вони продовжували танцювати гармонійно й ідеально. Проте… Без почуття, і Аманда це відчувала. На мить, її усмішка трохи змінилася, стала тоншою та більш уважною. Десь збоку Артур дивився і бачив, як вона дивиться на Чарльза, і як Чарльз не дивиться на неї. Його пальці поволі стиснулися. Заздрість піднялася глибше й темніше. Тепер у ньому зародилося щось більше, ніж просто образа. Брат зробив крок назад, у тінь, де його ніхто не бачив. Але тут він бачив усе.