7 Розділ

    Ранок у маєтку почався не з тиші, а з напруги. Джоанна ще не встигла дійти до сходів, коли раптово почула знизу голоси - різкі й приглушені, але явно сердиті.
- Я кажу, що це була не я! — Вигукнула покоївка Сара.
- Тоді куди воно поділося? - Відповіла їй трохи задиханим голосом кухарка Мейбл. - Воно не могло просто взяти й зникнути!
- Я його навіть не чіпала!
- Усі так кажуть!
Джоанна спустилася ще на кілька сходинок і зупинилася, залишаючись у тіні. На кухні вже зібралися майже всі. Мейбл стояла біля столу, схрестивши руки на грудях. Її обличчя було червоне від обурення. Сара напружено стояла навпроти, однак все ще трималася. Лакей Грем сидів трохи осторонь, спостерігаючи за всім цим із ледве помітною усмішкою. А Маргарет зайняла позицію біля дверей. Вона виглядала холодною та мовчазною, і її погляд був гострішим за будь-які слова.
- Поясніть ще раз. - Рівно сказала економка.
- Срібна ложка, - почала Мейбл. - Та, що з набору для гостей. Вона була тут учора. Я сама її клала.
- А сьогодні її немає? - Спитала Маргарет.
- Так! І остання, хто була тут - це Сара. - Додала кухарка.
- Бо я прибирала! - Різко відповіла дівчина. - Це моя робота!
- І дуже зручно, що саме після цього вона зникла.
- Я не брала її!
Грем тихо хмикнув.
- Можливо, вона просто… загубилася. - Протягнув він.
- Срібло не губиться. - Різко відрізала економка.
Тиша стала ще напруженішою. Джоанна швидко спустилася вниз.
- Дозвольте. - Спокійно сказала вона.
Усі погляди одразу звернулися до неї. Маргарет ледь підняла брову.
- Міс Сміт?
- Я лише хочу поставити кілька запитань.
- Це не ваша справа. - Сухо відповіла стара жінка.
- Поки що ні. - Спокійно погодилася гувернантка. - Але якщо це впливає на роботу дому - то вже частково моя.
Запанувала коротка мовчанка. Маргарет думала.
- Гаразд. - Сказала нарешті. - Я слухаю.
Джоанна перевела погляд на Мейбл.
- Ви впевнені, що ложка була тут учора?
- Абсолютно.
- Ви користувалися нею?
- Ні, вона просто лежала серед інших.
- А хто ще заходив у кухню після вас?
Кухарка замислилася.
- Ну… всі. Це ж кухня.
- Конкретніше.
- Грем заходив. І Сара. І...
Вона замовкла.
- І? - Тихо підштовхнула її міс Сміт.
- Містер Чарльз заходив. - Неохоче промовила жінка.
Знову стало тихо. Грем ледь усміхнувся. Сара напружилася ще більше. Гувернантка ж не змінила виразу обличчя.
- І що він робив?
- Нічого. - Швидко сказала Мейбл. - Просто… випив чай.
- Він використовував ложку?
Кухарка моргнула.

- Ні…
Джоанна кивнула і повернулася до Сари.
- Ви прибирали після цього?
- Так.
- Ви бачили ложку?
- Вона була… - Сара зупинилася. - Я… не впевнена.
- Ви її торкалися?
- Ні!
- Тоді скажіть, - спокійно продовжила жінка. - Куди ви поділи сміття після прибирання?
- У відро, - Автоматично відповіла дівчина.
- Те саме відро, що стоїть біля чорного входу?
- Так…
Гувернантка повернула голову.
- Воно вже винесене?
Грем знизав плечима.
- Ще ні.
- Тоді, - Сказала вона спокійно. - Можливо, варто перевірити там.
Маргарет повільно повернула голову до Грема.
- Перевір.
Лакей неохоче рушив до дверей. Минуло кілька напружених хвилин. А потім він повернувся.
У руці зблиснула срібна ложка. Трохи брудна, проте ціла.
- Знайшлася. - Сказав Грем, але без усмішки. Сара різко видихнула.
- Я ж казала…
Мейбл опустила погляд.
- Мабуть, я… випадково…
- Достатньо. - Різко сказала Маргарет.
Усі замовкли. Вона довго й уважно подивилася на Джоанну.
- Ви вільні. - Сказала економка слугам.
Ті швидко розійшлися. Кухня спорожніла. Залишилися лише вони двоє. Маргарет зробила крок ближче.
- А ви швидко думаєте. - Зауважила майже з повагою.
- Це хороша навичка.
- І ви не робите поспішних висновків.
- Це теж корисно.
Стало тихо. Стара жінка ледь кивнула.
- Добре.
І пішла. Але її погляд змінився.

    Після сніданку Маргарет сама підійшла до Джоанни.
- Міс Сміт, - сказала тихо вона. - Нам треба відійти на хвилину.
Економка навіть не стала чекати відповіді, а просто рушила в бік вузького коридору. Джоанна пішла за нею. Там було доволі тихо, тож ніхто не зміг би їх почути. Маргарет зупинилася і повернулася.
- Я помітила, що ви розумна дівчина, Джоанно. - Сказала вона прямо. Гувернантка мовчала.
- І, що найважливіше, - продовжила стара леді. - Ви вмієте думати.
- Це частина моєї роботи.
- Тоді подивіться ще на дещо. - Економка знизила голос. - Містер Чарльз.
Міс Сміт не здивувалася.
- Що з ним?
- Він змінився.
- Як саме?
- Зникає увечері. Повертається пізно. Уникає поглядів.
Вона зробила крок ближче.
- І бреше.
Джоанна нахилила голову.
- Ви впевнені?
- Я працюю тут довше, ніж він живе. - Холодно відповіла Маргарет. - Тому я добре знаю, як виглядає брехня.
На мить запанувала напружена тиша.
- Тоді чому ви просто не простежите за ним самі? - Спокійно запитала гувернантка. Стара жінка ледь усміхнулася.
- Бо в мене теж є свої обов'язки. Я не можу розірватися і...
- І?
- І він вже здогадався, що я про щось підозрюю. - Вона зробила паузу. - А проти вас Чарльз нічого не має.
Джоанна нічого не сказала.
- Чарльз уже помітив мою увагу. - Продовжила Маргарет. - Якщо я зроблю ще один крок - він автоматично стане обережнішим.
Економка подивилася прямо в очі Джоанні.
- А ви нова. Непомітна. І… достатньо розумна. Я просто хочу знати, що він приховує.
- А якщо це щось серйозне?
- Тоді я обов'язково маю про це дізнатися. - Вона зробила паузу. - Ви допоможете мені?
Жінка не відповіла одразу. Однак в її голові вже складалася картина. Чарльз, його дивна поведінка і піч. Мало бути щось, що пов’язує це все разом.
- Добре. - Сказала гувернантка нарешті. Стара жінка кивнула.
- Будьте обережні, міс Сміт. - І додала вже тихіше:
- У цьому домі не всі такі, якими здаються.
Джоанна усміхнулася, кивнувши.
- Я це вже помітила.
Наразі це було лише початком. "Що ж ти приховуєш, Чарльзе Сеймуре?" - Подумала вона, простуючи вузьким коридором.