3 Розділ

    Холодний вітер ковзнув вузенькою вуличкою, піднімаючи з асфальту сухе листя й крутячи його біля старих ліхтарів. Вечір уже майже поглинув місто, залишивши лише тьмяне жовте світло у вікнах та рідкісні кроки перехожих. Джоанна Сміт зупинилася біля скриньки, трохи нахилившись уперед. Світло від ліхтаря ледь торкалося її лиця. У неї були тонкі риси, спокійний вираз обличчя і сірі очі, заховані за круглими окулярами. Бежевий плащ тихо шелестів на вітрі, а пальці в темних рукавичках легко відкрили металеву кришку. Всередині лежав лише один лист.
- Нарешті. - Тихо пробурмотіла вона й витягнула конверт. На цупкому папері не знайшлося жодної марки, штампів або позначок. Тільки ім'я Хранительки Часу. Ледь помітна усмішка торкнулася її губ.
- Значить, чутки все ще працюють.
Жінка сховала лист у кишеню плаща і рушила далі вулицею, не поспішаючи. Кроки Джоанни були рівними та впевненими, ніби вона вже знала, що на неї чекає всередині. 

    Квартира зустріла Хранительку тишею. Старі дерев'яні полиці, стоси паперів та старовинні годинники - усе це створювало відчуття місця, де час не просто існує, а підкоряється. Джоанна кинула ключі на стіл і зняла плащ, сідаючи в крісло біля лампи. Лист  ліг їй у руки. Жінка відкрила його обережно, майже з повагою, немов це було щось більше, ніж просто папір. Досвідчені очі швидко ковзнули між рядками. Все стало на свої місця. Старий маєток, скелет у печі, весільна сукня. Її погляд зупинився тільки на першому-ліпшому числі, що попалося в тексті. На кілька секунд у кімнаті стало абсолютно тихо.
- 1830-ті. - Тихо промовила вона, відкинувшись на спинку крісла. Це виглядало цікаво. Дуже цікаво. Джоанна підвелася, повільно пройшлася кімнатою та зупинилася біля столу, на якому лежали креслення. Металеві дроти й механізми складалися в те, що більшість людей назвали б неможливим. Але для неї це було просто роботою. Жінка взяла з полиці невеликий пристрій - холодний метал зблиснув у світлі лампи.
- Замурована наречена... - Промовила вголос. - І жодного запису в історії.
Вона вже бачила подібне. Таке майже ніколи не закінчувалося просто. Лист акуратно ліг поруч.
- Ну, що ж, містере Сев'єр. Схоже, я дійсно візьмуся за цю справу.
На мить її погляд затримався в темряві кімнати. Наче відчував щось більше. Наче хтось уже шукав її. А потім Джоанна рішуче вимкнула лампу.
- Час знову рухатися.
І цього разу - назад.