3

Чоловік з білим, як сніг волоссям, нерухомо сидів у кріслі з високою спинкою. Можна було б подумати, що він заснув, тільки палаючі чорні очі, переконували у зворотному.

Спектний серпневий день обережно зупинився на порозі цього незвичайного житла. Кам'яні стеля та стіни, здавалося, хотіли розчавити мешканця печери. І тільки людина, що не страждає на клаустрофобію, змогла б комфортно відчувати себе в цьому "схроні". Вогнище, влаштоване прямо в стіні, добротні старовинні саморобні меблі, величезні шкури лісових звірів покрашували перебування в цьому приміщенні.

Це був саме “схрон”, хоча й не схожий на сотні інших, влаштованих за останні сотню років в навколишніх лісах. Але цей, існував вже тут не одне сторіччя. Головна відмінність була в тому, що про цей ніхто не знав. Різні бажаючі, які ховалися по інших схронах, навіть не підозрювали про його існування.

Печера була цілком вирубана в скелях, прихованих густим лісом. Єдиний шлях до неї - по підземному проходу, і в деяких місцях подолати його могли тільки лісові звірі. Або хтось, що володіє звірячою спритністю.

Старий повернувся до входу за кілька миттєвостей до того, як в неї увійшов такий же старий як і він вовк. Сірий пробурчав щось схоже на вітання.

- Чи вдалося твоїм дітям знайти цю жінку? - перейшов відразу ж до справи старий. - Сам я відчуваю незвичну безпорадність: вона десь зовсім близько й в той же самий час далеко - не дотягнутися до неї.

Бурчання знову було єдиною відповіддю.

- Кажеш, змогли знайти її слід, який закінчується там, куди немає ходу жодному з вовків? І що, більше нікого не знайшли?

Вовк прогарчав щось знову. З боку могло б здатися: тварина загрожує людині. Насправді ці двоє були найближчими друзями останні роки.

- Хто та, яку знайшли замість Марії? Їй буде непереливки, якщо вона нашкодила чимось моїй Манє!

Звір зневажливо пирхнув.

- Повністю згоден, ось й відправ своїх вовків. Нехай йдуть підземними шляхами, які розходяться в різні боки від цієї печери. Не будемо робити поспішні висновки, дамо дівці шанс виправдатися.

Старий байдуже закрив очі, прекрасно знаючи: його вірні помічники вже приступили до виконання його наказів.

Невідомо звідки долинув слабкий жіночий голос:

- Степан, але цього ж не може бути!