Вступ

Вступ
Сонячні промінчики обережно заглядали через віконце спальні. Старий будинок ще не прокинувся після ночі. 
Тетяна, лісова травниця, не любила вставати на світанку, була скоріш за все «совою», ніж «жайворонком». Та й не личить якось тій, що була обраною саме совою продовжити давній рід жінок - хранительок магічних знань трав й не тільки, бути не «совою».
Таня, не дивлячись, простягнула руку до подушки біля неї. Вона ще зберігала тепло Вадима, не вивітрився й запах меду, притаманний йому з недавніх пір. Сховала ніс в м'яку наволочку, й так добре стало на душі, тихо та лагідно, ще трохи - і знову засне.
На стіні висіла картина - недавній подарунок Вадима. Раніше він тільки розмальовував картини за номерами, бо вважав таланту не вистачало йому самому намалювати щось, гідне гарної різьбленої рами.
Знову згадалося нещодавнє свято Івана Купала.
... Ніч вкрила темно-зеленим покривалом непролазний чернігівський ліс, деінде проглядали вогники. Що це було: таємні знаки лісовиків, або мавки перемовлялися так з русалками? Або ж купальські вогнища, через очищаюче полум'я яких пари стрибали, тримаючись міцно за руки... 
Дзеркало кликало заглянути в свою примарну таємницю. Здавалося, там знову попередня травниця, Марія Іванівна, зручно влаштувалася в своєму улюбленому кріслі. І чомусь позаду виднілася над величезна фігура смарагдової сови, що гіпнотизувала тих, хто мали необережність близько підійти. Але поки ніхто не кличе Тетяну, можна й відпочити, знову поринути в спомини...
... Серце радісно рвалося з грудей, коли Вадим мертвою хваткою стискав руки Тані під час сумісного стрибка через священний вогонь. А потім ще міцніше притискав до себе ...
Куди тільки подівся той елегантний чоловік, який був з нею її зневажливо холодним! Чи був в нього інтерес до Тетяни, спадкоємиці магічних знань багатьох поколінь травниць? Чи до неї, «як вона є» - дещо гладкої та незграбної? А якщо це тільки прагматичний розрахунок і бажання отримати вигоду з ситуації?
Стільки питань ... Або все таки вона змогла завоювати його серце? Ага, знайшли "діву в біді". Й врятувалася сама, між іншим. Майже сама ...
Коли на залитій місячним світлом лісовій галявині, лицем до лиця зустрілися непримиренні суперниці - Таня та Ельвіра, не впізнати було колись тиху та непомітну міську вчительку.
Як захищала вона дорогих їй живих - Вадима й котячу закохану парочку - Василевса та Касю! Навіть сама злякалася своєї сміливості, коли відчайдушно вийшла з-за широкої спини обранця, якому не встигла віддати вінок з квітів й трав. І як рішуче закривав собою "чоловік її життя"!
Яскрава, хижа красуня Ельвіра, котра нахабно вкрала Едуарда (колись це непорозуміння було хлопцем Тані), хотіла сама стати травницею. Коли не вийшло це, спробувала умикнути й Вадима, але тільки допомогла йому, нарешті розібратися в своїх почуттях до Тетяни. Так, чим яскравіше забарвлення змії, тим більше в ній отрути ...
... Не встигла травниця зрадіти "легкій" перемозі, як опинилася перед лицем небезпеки, страшніше якої не знала раніше.
Ельвіра була не просто "хижачкою», не обтяженою мораллю. Вона з'явилася в забороненому чернігівському лісі, щоб за допомогою чорної магії повернути силу, якої колись позбавили її прапрабабусю. Ось ці самі, що підло образили ховалися боязко за спиною сірої миші - училки. Кот Василевс - вічний охоронець, й навіть сама перша відьма Софія, та ще якась висока бабця поруч. Й ще якась сіра сова на дереві, мовчки спостерігала за тим, що відбувалося.
Нікому не відомо саме як, але якось Ельвірі вдалося викликати величезну тінь за своєю спиною. Не дарма ж вона вивчала книги по темній магії. Або те, що вона нею вважала. Чи це прийшла допомога від самої прапрабабусі? Безумовно, так і було. Ельвірі не по силам таке.
Відчуваючи гостре бажання сховатися назад під захист надійної спини коханого, Таня все ж встала назустріч чорній темряві. А далі, несподівано, відчула себе тією самою совою, що забута всіма сиділа на дереві. І полетіла назустріч зловісній тіні.
А попереду її летіли, невідомо звідки взявшись, три примарні птахи. Смарагдова сова - першої травниці Софії, бурштинова - Марії Іванівни, мудрої Таніної наставниці, та остання - молочно-блакитна.
Те, що сталося потім, майже не відклалося в пам'яті. Як вдалося перемогти Ельвіру та викликану нею тінь, травниця погано запам'ятала. Тільки відклали в пам'яті слова подяки Марії Іванівни, що пишалася своєю ученицею.
Молочно-блакитна сова, точніше з "місячного каменю", або одуляра, стала талісманом Тані. Дівчина навіть не здивувалася, знайшовши нову статуетку сови в своєму кабінеті. Зрозуміло, зроблену з цільного "місячного каменю" ...
... Вони були разом з тієї самої чарівної ночі напередодні Івана Купала. Тільки трави, зібрані до світанку були свідками їх палких обійм під світліючим небом ...
Таня прокинулася тоді під боком у Вадима, міцно притиснута його ліктем. Спробувала вибратися і знову попалася в полон сильних рук коханого... Не сильно й проти була ...
Повернулися додому, коли сонце вже радісно припікало ганок, на якому грілася нерозлучна котяча парочка. Василевс глузливо нявкнув. Навіть Вадиму переклад не був потрібен. Міцно поцілував зашарівшуюся Таню, пішов шукати Бакса ...
Почувся звук кавомолки з кухні й травниця поспішила вилізти з під теплого пледу. Ранок, за традицією, починався з кави по-турецьки від Вадима.
Не встигли двері кімнати закритися за дівчиною, як примарне світло полилося з великого дзеркала:
- Не про це тобі зараз потрібно думати, Тетянко, зовсім не про те. Мій племінник вже давно в твоїй владі. Не витрачай даремно час на ревнощі та сумніви ... Вислухай мене уважно, будь ласка.