21

Там, де закінчувалася залита місячним світлом лісова поляна, стояли дві жінки. 
Однією з них була вже знайома Марія Іванівна. Коли б не бурштинове світло, що струмувало потужним потоком з її фігури, цілком зійшла б за живу. 
У іншій жінці, темноволосій та зеленоокій, Таня з великим подивом упізнала саму велику Софію – ту, що розпочала рід травниць. Вона випромінювала вже знайоме смарагдове світло. 
Цю мальовничу групу завершували велика сіра вухата сова, що сиділа на сосні, та чорний кіт Василевс, що здавався просто величезним через здиблену шерсть. 
Загальну тишу порушила Марія Іванівна. Вона вочевидь насолоджувалася ситуацією, що склалася. Посміхнувшись до Тані, промовила: 
- Не хвилюйся, дівчинко, ми тут щоб лише підтримати тебе. Я вірю, ти впораєшся сама. Цікаво просто стало, що за фіфа наважилася кинути виклик не лише одній Тетяні-трпвниці, але й самому духу лісу, джерелу нашої сили, в образі вухатої сови. Саме тому велика Софія вирішила ушанувати своєю присутністю сьогоднішню купальскую ніч. 
- Досить базікати, бабцю. Олдфагам тут не місце! Раз вже пришли, не заважайте мені розібратися спочатку з вашою прегарною сірою мишею, а потім взятися за вас. - Руда вже встигла оновтатичя після побаченого. 
Ось тільки про Тетяну цього не можна було сказати. Все її тіло  нервово тремтіло, з чим вона ніяк не могла впоратися. Потім її погляд впав на Василевса, від його шерсті навіть іскри сипалися через безсилу лють. Він не міг дістатися до своєї маленької бойової подруги, як би цього не хотів. Не міг він покинути заповідний ліс, як не намагався. Вічна клятва не давала йому перетнути межу, що проходить поряд з будиночком для прийомів. 
Тане стало соромно за своє боягузтво, через яке постраждала Кася. А Вадим? Він теж в небезпеці! 
Рішення прийшло миттєво: 
- Візьми на руки кішку та разом з нею йди до Василевса. - прошепотіла вона Вадиму. 
Після секундного вагання, Вадим в два стрибки покрив відстань до котячого тільця й за секунду вже перетнув межу між місячною поляною та забороненим лісом. Озирнувся до Тані. Він ледве стримувався від бажання кинутися на захист дівчини. У цю мить він, як ніхто інший, розумів Василевса, що не мав можливості захистити свою жінку. 
Тільки но Вадим з Касей потрапили в безпечне місце, Таня відразу ж відчула себе впевненіше. Й це не могла не помітити суперниця: 
- Ну, що ж, потворо, ти сама напросилася! 
Картинно протягнувши вперед руки, Ельвира співучо почала вимовляти слова на невідомій мові. 
Таня вже вирішила, що цей цирк скоро закінчиться. Але вона рано зраділа. Те, що сталося далі, не піддається логічному поясненню. Травниця зробила серйозну помилку: не сприйняла серйозно Ельвіру. Й тому перший удар трохи не застав її зненацька. 
Тетяна не встигла й оговтатися, як прямо на неї нестримно полетіла чорна пітьма, що нагадувала величезного птаха. Із зеленими величезними очима. Це, напевно, Марина, травниця, яку покарали, прийшла на допомогу своєму нащадку. 
Замруживши від переляку очі, Таня приречено приготувалася до зустрічі зі своїм кошмаром, що ожив. А що буде з іншими після її поразки? З тими з них, які ще не померли. 
Страх за себе переріс у бажання захистити. В своєму уявленні Тетяна побачила: її тіло перетворилося на величезну сіру сову, яка одразу ж полетіла назустріч чорній крилатій пітьмі. А далі, прямо з її тіла, тобто совиного тіла, вилетіли три птахи, що здалека нібито складалися з різнокольорового туману. Перша - темно-зелена, напевно, це прийшла на допомогу смарагдова сова першої травниці Софії. Але звідки взялися два птахи, що залишилися: золотисто-бурштинова та молочно-блакитна? 
Відверто кажучи, ці думки прийшли Тані в голову вже потім. Зараз вона летіла на зустріч із страхітливою крилатою пітьмою. 
Травниця вже була готова знову впасти у відчай,  але не встигла.  
Три сови з кольорового туману встигли на битву раніше за сіру, в тілі якої була Тетяна. Чорна пітьма розпалася на окремі клаптики, які миттєво розвіяв нічний вітер. Згори було видно тільки Ельвіру, що лежала на землі нерухомо, та Едуарда, який нарешті опритомнів. 
Сама травниця виявилася сидячою в траві в декількох кроках від забороненого лісу. 
- Я пишаюся тим, що ти - моя учениця! Ти перемогла, тобто ми перемогли! - Марія Іванівна й не намагалася приховати радощів в голосі. 
Таня поглянула у бік суперниці. А її вде не було на колишньому місці, тільки в край переляканий Едик. 
Марія Іванівна поспішила відповісти на мовчазне запитання своєї учениці: 
- Софія відправила цю дрібну заразу геть. Вона також побажала висловити тобі своє захоплення. Як ти, взагалі-то, змогла перевтілитися в сіру сову, що є лісовим духом? 
- Я сама не розумію, як це сталося. Спочатку був тільки страх, а потім з'явилося бажання усіх захистити. І, раптом, відчула, що в наступний момент злітаю у вигляді величезної сірої сови. Ви якось можете це пояснити? 
- Тетянко, ми не на уроці біології. Не все в нашій роботі можна звести до законів природи. Я, з усім своїм досвідом, не можу зрозуміти, як лісовий дух прийшов тобі на допомогу та впустив тебе у своє тіло? 
- А звідки взялися дві сови? Смарагдовою, я здогадалася, була Софія. - Таня продовжувала допитуватися. 
- Бурштинова сова - моя. Пам'ятаєш, на письмовому столі статуетку сови з бурштину? У ній житиме моя душа, коли закінчиться півріччя після смерті. А молочно-блакитна, точніше з місячного каменю, - твоя. Тепер знатимемо: цей самоцвіт - твій талісман. 
Й закінчуй з базіканням. Хапай свого судженого та бігом до купальского вогнища, поки свято без вас не зкінчилося. Стрибаючи через вогонь, щоб мені за руки міцно трималися! 
Вадим підскочив до Тані, згріб її в оберемок та мовчки поцілував. За мить, обернувся до улюбленої тітки: 
- Завтра вдень її закінчите виховувати. Нам ще до світанку треба встигнути заповітні трави відшукати. А їх краще всього шукати разом, тримаючись за руки. 
Почулося глузливе нявкання Василевса, що відволікся від дбайливого вилизування Касі. Тільки Таня зрозуміла його слова: 
- Краще всього чарзілля шукати без одягу, та взявшись за руки з обранцем. Головне, не забути про їх пошук зовсім… Й, до речі, дякую тобі, хазяйка, за порятунок матері моїх майбутніх кошенят. Та й свого колишнього забери на свято. Дівчата про нього подбають. Вадима світ нашого Петровича сильно не завантажуй. Йому завтра ще скриню з каменями з під старого фундаменту викопувати. Та йому я теж вдячний, що не забув про Касю. 
- Нічого, разом якось впораємося - прошепотіла Тетяна-травниця, й пішла у бік освітленого купальскими вогнями берега річки, слідом за своїм коханим.