15

Вадим довгий час мовчки дивився в дзеркало. Спочатку вирішив, що усе це йому просто наснилося. Чи триває старий безглуздий сон із зухвалою совою, яка дряпала величезними кігтями прикроватну тумбу. 
Проте, була одна деталь, що переконувала у справжності. Настирна муха ніяк не вписувалася в дивовижну картину, також як і тужливе виття переляканого Бакса. Такса без успіху намагалася втиснутися під крісло, про що не переставала повідомляти хазяїна. 
Пішло холодне повітря з боку дзеркала: 
- Вадим, мій хлопчик, ти зовсім забув про правила ввічливості! Ну, зовсім як Тетяна, під час нашої першої зустрічі за допомогою дзеркала. 
- Хіба Ви не померли? - прошепотів чоловік, із закритими очима, сам усвідомлюючи безцеремонність своїх слів. 
- Повинна зауважити, що не всяка нестриманість тобі лічить. Зроби таку ласку – розплющи очі та вислухай мене. - Голос Марії Іванівни був незвично стриманий. 
Напевно, там, де вона зараз влаштувалася, обстановка не занадто налаштовувала до веселощів. 
Струсивши з себе залишки сновидіння,  Вадим сів в ліжку, поставивши вертикально подушку під голову. Він вже майже переконав себе в нереальності того, що відбувається, як раптом його погляд впав на дзеркало. 
Хоча в кімнаті панувало ранкове сонячне світло, що ледве стримувалося шторами, дзеркало було занурене в пітьму. Прямо по середині темної поверхні, слабкою плямою розмитого світла виднілася фігура його обожнюваної покійної тітки, тобто бабусі. 
Йому дуже її бракувало, навіть собі не міг в цьому признатися. Марія Іванівна займала в його житті місце старшого, досвідченого друга.  
У обожнюваної було вдосталь гарних, як намальованих, дівчат, для  "плотських втіх", так би мовити. Ще їх можна було з гордістю продемонструвати на різних заходах "для своїх". У коло дуже багатих людей він й сам не був допущений, відверто кажучи, але до забезпеченого прошарку середнього класу з гордістю себе відносив. І так склалося, що спати було з ким, а ось поговорити... 
Якщо залишити убік містику і лірику, то виходить: літня пані в дзеркалі йому просто наснилася. Заспокоївши себе таким чином, Вадим із спокійною душею приготувався знову заснути. Але почув знайомий голос: 
- Племінник, ну, і як усе це розуміти? Довго ти збираєшся робити вигляд, що я усього лише твій еротичний кошмар? Говорю ж, мені треба з тобою серйозно поговорити. А він тут спати вкладається! 
- Тітко, це Ви? - голос Вадима невпевнено прошепотів. 
- Ні, кіт Василевс! Звичайно ж, я. Ну, слухай. - З цими словами Марія Іванівна зручно влаштувалася у своєму улюбленому кріслі, яке невідомо звідки взялося в дзеркалі. - Як згадувала вже у своєму передсмертному листі, я являюся родовою відьмою-травницею. 
Можу відкрити тобі невелику частину інформації, і це лише тому, що ти - "темна" людина. Не зла, а не посвячена, не знаюча. 
Секрети нашого мистецтва може знати тільки жінка, що "відає", нащадок цілительки Софії.  
Близько тисячі років тому вона отримала свою силу в нагороду від лісового духа в образі вухатої сови. 
В той же час був укладений вічний договір про охорону із здичавілим домашнім котом Василевсом, теж вилікуваним Софією.  
Поки він оберігає травниць, жоден, хто задумав зле проти неї, не пройде не лише до будинку, але, навіть, на прилеглу до нього територію. Тільки до маленької хатинки на узліссі, куди приходять сільські мешканці за допомогою травниці.  
Все, що знаходиться в тій частині лісу, де живе й збирає своє зілля, обраниця вухатої сови, приховано він очей "темних". Щоб не було поблизу цікавих, таких, що заважають працювати. 
Потрапити в заповідний ліс можна тільки завдяки особлибливому дозволу діючої травниці. За останні тисячу років, коли передавалися знання новим поколінням обраниць, сторонні у будинку жили усього декілька  разів. 
І тільки ти єдиний, кому ця честь була дана більше, ніж один раз. Спочатку, коли ти приїхав з матір'ю сюди для знайомства зі мною. Тоді вона не стала обраною смарагдової сови. Не знаю точно в чому причина, можу єдине тобі відкрити - це не я одна вирішую.  
Після смерті мами я запросила тебе гостювати у мене скільки забажаєш. Не буду приховувати, мені було цікаво з тобою спілкуватися. Твоє тепле серце зігріло останні роки мого життя. І я б хотіла допомогти тобі повернути його тепло. 
- Тітко, Ви знову за своє? Досить вже мене сватати незрозуміло за кого. - пробурмотів Вадим. 
- Про це пізніше поговоримо. А зараз я хочу розповісти про те, навіщо ти тут. Прошу тебе захистити не лише Тетяну, але й її наслідну магічну силу. 
Існує, на даний момент, певна загроза з боку осіб, які вважають, що вони мають право претендувати на знання наші. Саме тому сова Софія й дозволила тобі пожити тут півроку. 
За цей час ти повинен разом з новою травницею знайти скоріше  за зловмисників скриню з каменями. Це остаточно закріпить передачу нашого дару Тетяні, разом з будинком й майном. А ти вступиш в спадкоємство тим, що було згадано в заповіті. 
Будемо прощаватися, мій хлопчик. Ще зустрінемося. 
З цими словами Марія Іванівна розтанула в гладкій поверхні дзеркала. 
Тільки зараз Вадим помітив, що Бакс спокійною проспав усю розмову, а зараз позіхає та прислухається до кухонних ароматів. 
Там на них давно вже чекав сніданок.