12

Раніше за всіх побачила зеленооку та темноволосу жінку, приблизно одного ж собою віку. Вона була вдягнена в гарну вишиту сукню.
Серед візерунків головне місце займали зображення різних трав та квітів. Але найдивовижнішими серед них були вишиті сови зеленого кольору. 
Колись давно Тетяна цікавилася народною вишивкою, навіть почала собі вишивати сорочку, але передумала й купила собі майже таку в магазині. Тільки це було зовсім не те, що треба. Так, гарно, але без душі. А ця жінка напевно була в одязі вишитому або своїми руками, або кимось з родичів. 
І те, що серед візерунків більшість була сови – теж було не випадковим. Це - давній символ тих мудрих, які зналися на травах.
Таня, схоже, занадто вже захопилася вивченням одягу травниці Софії. Як ще ж можна пояснити, що вона трохи не пропустила головні події? 
Жінка повільно йшла по лісу, схиляючись раз у раз до рослин, що зацікавили її. Тільки збирати вона їх не могла. Нещодавно пройшов сильний дощ, а мокрі трави не можна збирати - вони зберігатися не будуть.
Так травниця й знайшла під колючим кущем малини поранену сову. Обережно підняла птаха, загорнула у свій мішок для збору трав й понесла додому лікувати. Й усе це, не припиняючи лаяти горе-мисливців, що створили отаке неподобство. 
Слов'яни не полювали на сов, поважали здавна розумних птахів за допомогу в знищенні гризунів. Та й м'ясо їх можна було їсти хіба що під час голодування, настільки жорстке й несмачне воно було.
Але хто ж тоді поцілив гострою та великою стрілою в царицю нічного лісу? Хіба що якийсь слуга багатої та знатної людини зазіхнув на її пір'я.
Звичайно ж, саме так й було, звичайні мисливці ніколи не стріляли в сов із-за одного пір'я, його й так повно було в лісі. Бери й збирай собі досхочу.
Далі Таня нібито потрапила в суцільну чорноту. А потім знову побачила травницю біля її лісового будиночка. З совою, що сиділа на великій сосні з перев'язаним крилом.
Тут з'явився ще один персонаж, якого легко було впізнати - чорний кіт з білими відмітинами на грудях. Невже ж це далекий предок Василевса? Він сів неподалік відьми й почав байдуже вилизувати свою шерсть. 
І тут тільки Таня помітила, що у нього увесь живіт без шерсті, й вкритий пов'язкою, з під якої виднл лікувальну мазь. 
Травниця підійшла до кота та почала здалеку оглядати його рани. Напевно, побоювалася його величезних кігтів. 
Декілька років тому був сильний голод в цих місцях, що прийшов після страшної невідомої хвороби.
Уся сім'я померла, від тієї ж хвороби, що й люди, котрі приходили в ліс за лікуванням. Залишилися тільки Софія та її старенька бабуся, яка намагалася якомога швидше навчити онучку усієї своєї "премудрості", передчуваючи свій близький кінець. 
Так незабаром і сталося, і дівчина стала останньою у своєму роду травниць, і тільки тоді стала носити родове, а не особисте ім'я - Софія, яке носили усі жінки її роду. Особистим її ім'ям, таємним для чужих було, - Лада, древнє слов'янське ім'я, що означає не лише любов, але й гармонію, порядок, тобто "лад". 
Таня з жахом помітила воїнів в незнайомих, західних обладунках, що несподівано вийшли з лісу. Травниця, зайнята раною кота, не встигла сховатися в своєму притулку при наближенні незнайомих людей. 
Це були не добре знайомі їй мешканці сусідніх сел, яких вона лікувала, продовжуючи традиції жінок свого роду. Й від цих вочевидь не варто було чекати нічого доброго.
З ними була дівчинка-полонянка з одного з сусідніх сел, уся в пилюці та крові від побоїв.
Скоріш за все, це були нові найманці князя чернігівського. Тільки вони грабували селян, не задовольняючись платнею. Воїни князів або бояр, які самі походили з місцевих жителів, ніколи б не стали грабувати, насилувати, палити будинки й вбивати своїх.
На щастя, князь чернігівський швидко відправив найманців геть, незадоволений їх слабкими військовими успіхами у бою, та відверто побоюючись люті, не лише простих селян, але, що набагато гірше, й шляхетних людей.
Травниця схопила велику палицю, що стоїть поряд, готуючись до останнього бою. 
Так, саме до бою. У давнину жінка вміла за себе постояти. Хоча тут особливо сподіватися нема на що було. Сама, в глибині лісової гущавини. Ну одного, саме більше двох вона завалить, а далі як бути з іншим десятком? Сподіватися, що не сильно псуватимуть товарний вид, щоб з вигодою продати, як цю бідну дівчинку?
Міркувати довго часу не було. Як і передбачала, двоє валялися з проломленими головами. Ще одному вона руку зламала.
Тільки на цьому список своїх успіхів можна було закрити. Її почали оточувати розлючені найманці. 
Добре, що стрілець серед них був тільки один, якого вона вже знешкодила. Стрілами її здалека не утикають.
Несподівано прийшла підмога - величезний чорний кіт люто кинувся захищати, ту, що вилікувала його. Величезний шиплячий клубок з кігтями і виблискуючими гострими зубами зумів нанести значний збиток супротивникові. Цінував все ж таки її турботу…
Але сили все одно були нерівні…
Й тут знову прийшла допомога, звідки її не чекали. Вухата сова вирішила залишити свою сосну на якийсь час і, повільно махаючи крилами, підлетіла до Софії з котом. 
Невже вона теж битиметься на їхньому боці? Ні, сталося щось незрозуміле. З жовтих очей сови полилося темно-зелене світло, а попереду птаха летіло холодне повітря, що чомусь наводило панічний страх на негідників. 
А як ще, окрім як дивом, пояснити несподівану втечу залишків ганебного воїнства?
Так поспішали, що навіть не захопили ні своїх поранених, ні полонянку? 
Кіт і відьма зовсім втратили сили від отриманих у бійці ран, та впали на траву, поруч один з одним. Вони обоє втратили свідомість на деякий час. 
Коли Софія опритомніла, вона побачила чорного кота, що лежав прямо на ній, й поряд з собою дівчинку, колишню полонянку. Сова все також сиділа на своєму улюбленому дереві. 
Софія протягнула руку попестити кота й тільки потім згадала про його люту вдачу. Й несподівано почула чоловічий мелодійний голос: 
- Мене звуть Василевс. Відтепер я завжди оберігатиму тебе і усіх твоїх спадкоємиць від злих людей та їх діянь. 
Ми змішали нашу кров, уклавши тим самим давній договір. Це - не просто ловля мишей й щурів для захисту комори, ми тепер - одно ціле. 
Приголомшена травниця не відразу, але здогадалася, що її співрозмовник - чорний кіт. І саме він не пустить на її територію жодного, що має злі наміри проти хазяйки лісового будинку. А далі вже сталося те, що вона спочатку списала на недавнє запаморочення. 
Вона почула думки сови! У вдячність за лікування велична птаха нагородила її магічним даром посилювати звичайну дію лікарського зілля й, у разі потреби, зупиняти недругів силою свого духу. 
Дівчинка, колишня полонянка залишилася жити в лісі зі своєю рятівницею та далекою родичкою.
У неї були такі ж, як у Софії, темно-зелені очі. Через них найманці побоялися її убити відразу, вирішивши краще продати. 
Вона поступово вивчала науку Софії, допомагала їй приймати селян в невеликому курені, побудованому недалеко від будинку. 
До самого будиноку та галявини поряд з ним, могли тепер потрапити лише ті, кому це особисто дозволила відьма. 
Коли час прийшов, Софія померла, а тіло її перетворилося на смарагдову статуетку сови.
Коли спадкоємиця її знань та майна, нова Софія, узяла в руки цей коштовний камінь, то їй несподівано передався той самий таємничий дар - мудрість птаха, врятованого травницею. 
... Таня опритомніла на підлозі кабінету. Її тряс за плече переляканий Вадим.