9

Ура!!! Вона зробила це! Прокинулася вчасно, точніше й не лягала зовсім.  
Спочатку бігала за покупками увесь вечір. В останню мить згадала про гумові чоботи, теплі шкарпетки та спреї від комарів. Останнє - було найцінніше придбання, бо востаннє повернулася додому з того лісу вся покусана.  
Окрім речей для Касі, купила ще собачий сухий корм. Треба ж якось налагоджувати стосунки з цим собаком. Залишається тільки сподіватися, що він не буде сильно агресивним.  
У Тани був неприємний дитячий спогад, пов'язаний з собаками. Коли їй були років 10, вона випадково зіткнулася в під'їзді свого дому з величезним догом. Це була сука, що нещодавно ощенилася, яка й до того не мала ангельського характеру. Тепер же вона просто кинулася на перелякану на смерть дівчинку, волочучи за собою по брудній підлозі немічне тільце хазяїна. 
Тоді все обійшлося, цей дурник таки згадав про електричний нашийник. Тільки відтоді Таня панічно боялася усіх собак, не залежно від розмірів. Єдиним виключенням був собака її сусідки.  
З квартирою все влаштувалося. Теж допомогла сусідка. Там житиме її онука, яку Тетяна знала багато років. Попросила її прибрати після гарячкових зборів в дорогу. За це зробила знижку на перший місяць оренди.  
Ось і чудово. Упакувала свій одяг зі взуттям, швацьку машину з приладдям для шитва. Самим останнім упакувала ноутбук. Написала батькам, про всяк випадок, куди вона їде та з ким. 
Вони багато років жили в Німеччині. Батько викладав в одному з університетів археологію, а мама із захопленням завойовувала інтернет аудиторію для свого кулінарного блогу.  
Після таких грандіозних зборів вирішила поспати пару годин, поставивши будильник на п'яту ранку, та два наступних з інтервалом в п’ятнадцять хвилин.  
Ось тільки заснути не вийшло. Чи то кава, випита увечері, продовжувала діяти, чи то вона так підбадьорилася перспективою спільної подорожі з суб'єктом, що вмить переходить від крижаної байдужості до агресивного презирства. 
Ледве випхала себе з теплого ліжка. Кася активно допомагала будильнику піднімати хазяйку, стрибаючи по ній щосили. Тільки встигла погодувати кошеня, привести себе до ладу, як в домофон подзвонив Вадим:  
- Ранок добрий, Тетяно Олександрівно, чекаю Вас за п’ять хвилин внизу. Якщо не спуститеся через десять хвилин, від'їжджаю сам.  
- І Вам доброго дня, Вадим Петрович, не від'їжджайте без мене, прошу Вас. Тільки кішку в переноску посаджу та речі на сходи винесу.  
З подивом помітила хвилювання в самовпевненому голосі пана Ладного :  
- Таня, давайте я допоможу спустити Ваші речі та завантажити їх у багажник. Треба було подумати про це заздалегідь. Не заперечуєте, якщо я піднімуся?  
- О, звичайно ж, може каву бажаєте? - збентежено прошепотіла дівчина, натискаючи на кнопку домофона.  
- Не бажаю, й Вам не раджу, - сухо відповів Вадим. - Також залиште вдома їжу, якщо її з собою мали наміри узяти. При такій спеці вона швидко пропаде. Поїмо краще під час зупинки на автозаправці. Є серед них досить пристойні.  
Таня ледь встигла проковтнути одним ковтком з вечора заварену каву та засунути Касю, що чинила опір, в переноску, як в двері подзвонили. Злегка кивнувши їй, Вадим оперативно підхопив валізу й коробку зі швацькою машиною. Тетяна вийшла слідом за ним, з кошеням, що відчайдушно верещало в переносці, - в одній руці, і ноутбуком в сумці через плече. Швидко закрила двері на усі замки та пішла до ліфта. Запасні ключі ще учора віддала тітці Вірі.  
З нетерпінням чекала ліфта, адже Вадим вже вантажив внизу її речі у свій багажник. "А все-таки він чоловік справний", думала вона в ліфті. Йому надзвичайно пасувала футболка із зображенням вітрильної яхти та прості джинси, без модних зараз дірок.  
Той, що займав її думки, знову незадоволений, чекав на неї біля чорного позашляховика.  
Дуже здивована, Таня упізнала цю машину. Вона її кілька разів бачила біля сусіднього під'їзду. З'ясувалося, що Вадим саме там і живе, й те ж на 12 поверсі. Цікавий збіг. 
Собак виявився набагато приємніший за свого хазяїна - маленькою рудою з чорним короткошерсною таксою. Єдина небезпека від нього виходила - бути на смерть зализаним на місці.  
Кася на Бакса трохи сердито пошипіла, щоб пояснити, хто тут головне створіння, й спокійно заснула в переносці, на задньому сидінні поряд з цим шумним песелем.  
Таня спала майже всю дорогу, незважаючи на рок, що гримів в динаміках, що говорило про неабиякий водійський досвід Вадима.  
Він розбудив її в середині шляху, запропонувавши перекусити в кафе на заправці й відвідати, так би мовити "зручності", оскільки це була остання нормальна заправка на їх шляху. Усі інші зупинки спадкоємиця успішно прохропіла уві сні.  
Таня була приємно здивована сервісом і меню. Борщ зі сметаною був просто чудовий. Здивувалася ще сильніше, коли Вадим заплатив за неї, швидко почавши виправдовуватися наявністю бонусної картки постійного клієнта.  
Далі дорога пройшла без особливих подій,  та близько трьох годин опівдні вони виїхали на узлісся лісу. 
На те саме місце, де зовсім нещодавно Таня вийшла з таксі, перший раз приїхавши сюди. 
І знову вона начебто  в казку потрапила. Дивлячись на цей ліс, що стояв темною щільною стіною в декількох кроках, охоче вірилося у відьом-травниць та всіляку іншу нечисть.  
Дівчина вже зібралася вилазити з машини, щоб нести в руках свої речі, як Вадим поїхав далі від знайомої полянки. Виявилось, що до будинку можна під'їхати, не ламаючи ноги разом з колесами від валізи.  
Таку несправедливість Вадим пояснив обережністю тітки, тоді Таню ще не перевірили. А без автомобільної дороги, як би можна було зробити у будинку ремонт і оснастити технікою?  
- Невже Марія Іванівна пустила до себе усіх цих різних робітників? - не заспокоювалася Тетяна.  
- Ні, звичайно, усе це я сам зробив. - незадоволено відповів племінник.  
- Ви? Невже.  
- Так, я. Я починав ще студентом з ремонтів квартир. З декількома одногрупниками створив бригаду, через декілька років вона виросла у будівельну компанію. 
- І, передбачаючи Тетянине запитання, відповів: 
- Я не шпигував за Вами, або ще щось гірше. В суботу працює тільки чергова бригада ремонтників. З них ніхто прийти до Вас на виклик не міг. Мене зацікавили прізвище та ім'я термінового замовника, тому й пішов сам виконувати ремонтні роботи. Останній раз я так працював 10 років тому.  
- А одразу й не скажеш. Якісно виконана робота, - похвалила Таня.  
- Умовили, якщо не зможу звідси контролювати роботу своєї компанії, піду слюсарем в місцеве СТО.  
Відмітивши про себе наявність у нього почуття гумору, дівчина почала витягувати свої речі з багажника.  
А на ганку вже її зустрічав злегка змарнілий чорний кіт з білими відмітинами на грудях. А на сосні біля будинку сиділа велика вухата сова.  
І, абсолютно несподівано, знайомий муркотливий голос вимовив:  
- Доброго здоров'я, Вадим Петрович і Тетяна Олександрівна, обрана смарагдовою совою спадкоємиця травниці. Ну, що ж Ви, дорогоцінна моя, дивитеся на сову? Це ж я - кіт Василевс. Тільки хазяйка цього будинку може зрозуміти мою мову.