8

Ух, не запізнилася цього разу й, навіть, заздалегідь приїхала!

Майже рівно о третій Тетяна увійшла до приймального покою нотаріальної контори. Підійшла до "снігової королеви" на рецепшені. Назвала своє прізвище, й одразу ж була проведена в кабінет нотаріуса Ляцковского Михайла Михайловича.

Цей офіс був одним з підрозділів провідної нотаріальної контори, що мало відділення в усіх областях України. 

Заповіт покійної Марії Іванівни був зареєстрований за декілька днів до її смерті в чернігівському відділенні. Виконавцем волі клієнтки виступало відділення міста, в якому Тетяна мешкала.

Першим, кого вона там побачила, був зовсім не поважний пан нотаріус, а вчорашній інтелігентний слюсар. Менш за все саме його чекала зустріти в офісі найшанованішої нотаріальної контори міста.

Зайвий раз пораділа своїй новій синій сукні, в якій вона себе відчувала богинею. І ніякий аферист їй настрій не зіпсує.

Колишня "снігова королева" представила її присутнім в кабінеті чоловікам:

- Смолянюк Тетяна Олександрівна.
Потім вийшла, делікатно прикривши за собою двері. 
Михайло Михайлович познайомив її з колишнім "слюсарем": 
-  Ладний Вадим Петрович.

Так, дійсно, прізвище, що "говорить". Що він хотів налагодити, коли приходив до неї. Ну, що ж розберемося по ходу справи.

Тепер, про справу. Нотаріус оголосив вже: усе своє майно, покійна нині Андриєць Марія Іванівна, заповідала присутнім тут Тетяні Олександрівні та Вадиму Петровичу.

Перед оголошенням деталей заповіту, згідно з волею покійної, спадкоємиця повинна наодинці прочитати лист.

Вийшовши до сусідньої кімнати, Таня відкрила конверт з призначеним їй повідомленням від Марії Іванівни:

 "Вітаю, моя люба. Перед тим, як ти отримаєш більшу частину мого майна, я хочу трохи ввести в курс діла. Попереджаю заздалегідь, тобі може воно здатися незвичайним.

Я - наслідна відьма-травниця. Не шикарна відьмочка з картинки, в гострокутному чорному капелюсі, що видоює молоко в усіх сільських корів, або готує смердюче приворотне зілля. На жаль або на щастя, я - інша.

Дозволь зараз мені не зупинятися детально на передісторії, давай відразу ж приступимо до головного. Ти - обрана спадкоємиця, якій я зобов'язана передати не лише свої магічні знання, але й будинок в лісі, в якому зосереджено моє мистецтво.

Тебе вибирала не лише я; найголовніше те, що тебе вибрала велика та мудра наша засновниця, травниця Софія. Її безсмертна душа живе в смарагдовій статуетці сови, яка стоїть на моєму письмовому столі. Також зробив свій вибір Василевс.

  
Не  хочу брехати, кажучи, що я не схвалила їх рішення. Ти мені дуже сподобалася при зустрічі, й, звичайно ж, у тебе є усі необхідні якості для того, щоб продовжити нашу справу: темне волосся, зелені очі й, зрозуміло, приналежність до жіночої статі.

Після вступу в спадок, ти повинна негайно їхати в мій, а тепер твій будинок. Там ти про все дізнаєшся.

Але, як мовиться, є одно "але". Мій улюблений племінник Вадим. Мені дуже шкода, але він не може успадкувати мій дар й будинок, на додачу.  
Я йому залишаю в спадок своє особисте майно, яке не зобов'язана передавати тій, яка є вибором смарагдової сови. Також в заповіті вказана одна обов'язкова умова: ви повинні не менше ніж півроку прожити разом в лісі, в одному будинку.

Тільки по виконанню цієї умови, ти станеш повноправною хазяйкою не лише майна, але і моєї сили. А він - законним власником свого, успадкованого від мене майна.

Залишається тільки слабка надія на те, що ти не визнаєш цей лист маренням недоумкуватої старої.

Просто їдь в лісовий будинок й особисто у всьому переконайся.

Не прощаюся, моя дорога. До побачення!

P.S. Швидше повертайся до нотаріуса і Вадима.  
Й ще, цей лист призначений тільки для тебе."

Тетяна трохи посиділа ще наодинці в кімнаті з листом. Чомусь воно схвилювало її значно більше, ніж зустріч з Марією Іванівною в дзеркалі.

Й, якби лист прийшов до цієї події, то вона точно б прийняла літню родичку за недоумкувату. А так…

Таня все-таки вирішила узяти себе в руки й повернулася до кабінету нотаріуса.

Душевна зустріч Михайла Михайловича ще більше підкреслювала майже відкриту ворожість Вадима.

Куди ж поділася його зневажлива байдужість? Їй навіть стало її бракувати.

Не зовсім уважно вона слухала заповіт Марії Іванівни, що зачитувався нотаріусом.  
Як було, вже сказано, Смолянюк Тетяна Олександрівна стає спадкоємицею будинку в глибині чернігівського лісу, усього майна в ньому, окрім колекції картин.  
Далі слідувало перерахування успадкованого Вадимом. У самому кінці, необхідність Тетяни та Вадиму прожити півроку вдвох, не покидаючи надовго будинок, в лісовій гущавині, для повного вступу в спадок. Таке було побажання покійної. Так би мовити, привіт з того світу.

Вадима, здавалося, стримувала тільки присутність поважного нотаріуса. Настільки явно читалося на його випещеному обличчі бажання придушити новоявлену сусідку :

- Тетяна Олександрівна, я чекатиму Вас завтра вранці о 6.00 біля Вашого під'їзду. Сподіваюся, це не пізно для Вас? Встигнете зібрати речі, смію сподіватися. - Він знову вирішив повернутися до зневажливої байдужості.

- Звичайно, Вадим Петрович, речей у мене зовсім трохи: одяг, ноутбук зі швацькою машинкою і кішка в переносці. - Намагаючись триматися байдуже, відповіла Таня.

- Вважаю, переїзд не зашкодить Вашій успішній педагогічній кар'єрі? Не зашкодить, чудово! Я беру з собою свого собаку, зрозуміло  не залишу Бакса одного. Ось тільки уявити собі не можу, як я керуватимему великою будівельною компанією з лісової глушини. Добре, що додумався подарувати тітці антену для інтернету. Ах, забув, вона тепер разом з комп'ютером й принтером належить Вам.

- Вадим Петрович, звичайно, Ви зможете користуватися антеною, скільки душі завгодно. - Задоволена зніяковінням на фізіономії майбутнього сусіда, Таня обернулася до нотаріуса:

- А зараз, Михайло Михайлович, дозвольте відкланятися. Треба придбати деякі необхідні речі в дорогу й вирішити питання з охороною квартири.