5

Робочий день вже давно закінчився, а Вадим все ще сидів у своєму кабінеті. На сім вечора була призначена відео конференція з діловим партнером із США. З інвестором, точніше. Тому довелося підлаштовуватися під його часовий пояс, де в цей час був самий початок робочого дня. Тільки розмова не відбулася через хворобу інвестора.

Треба, напевно, їхати додому. Хоча, що там вдома - тільки чотири стіни. Ніхто тобі навіть не нявкне, зустрічаючи біля входу.

 Ось у його сусідів кішка місяць тому привела купу кошенят, малеча що постійно пищить. Він трохи не узяв до себе один з цих дрібних клубків шерсті. Навіть одного разу зайшов подивитися й вибрати котика. Ось тільки був неприємно вражений вражаючим шумом, що панував у сусідів, гамом, грудками шерсті по кутах й "амбре" сечі, здатного перебити всі інші запахи.

 Кішка і кошенята були худющими, як скелети. Та якими ще їм бути у хазяїв-алкоголіків!

Гаразд, про це він подумає пізніше. А зараз краще всього обміркувати таємничу смерть його улюбленої тітки, точніше, бабусі Марії Іванівни.

Звісно, він не повірив в усе це її марення про наслідну відьму-травницю й передачу магічних знань якійсь спадкоємиці.

Ось саме до цієї Смолянюк Тетяні Олександрівні і є у нього питання. Кому, як не їй вигідна була смерть старої? Сам Вадим дізнався про майно покійної, окрім будинку, тільки декілька годин тому.

Поїде він все-таки додому. Їхатиме темноми вечірнім мегаполісом й спостерігатиме, як ліхтарі й фари зустрічних машин вихоплюють з мороку яскраві картини вулиць.

Завтра субота, можна буде залишитися вдома. Досить вже з себе зображувати лошадь-першерона.

Наступного дня, дійсно, залишився вдома. Неспішно насолодився сніданком з чашкою еспрессо. Нарешті знайшов час для свого таємного хобі, модного нині малювання, а точніше розмальовування картин по номерах. Виходило дуже непогано, навіть не жалів грошей та часу на оформлення їх за допомогою горних рамок.

Після обіду вирішив подзвонити у свій офіс. 
Одним з напрямів робоьи був дрібний та великий ремонт приміщень, що виріс поступово в проектування, дизайн й будівництво будинків. Але дрібним побутовим ремонтом продовжував займатися один з підрозділів компанії. Тільки вони й працювали увесь тиждень, правда по змінах.

Вадим продовжував цими ремонтами дрібними займатися більше з безглуздої ностальгії, це давно вже не приносило стільки прибутку, скільки основний напрямок.

Відверто кажучи, шкода було звільняти людей, у більшості своїй не молодих, разом з якими він починав колись створювати свій бізнес.

Дівчатка з фінансового відділу замінювали по черзі в суботу й неділю секретарку Людочку. Звичайно, за подвійний оклад. Ось й цього дня одна з тих, що чергували, доповіла шефові про невелику позаштатну, але, в той же момент, трагічну ситуацію.

У аварію одночасно потрапили начальник ремонтного відділу й слюсар, батько і син. Обоє, на щастя, живі, хоча і з переломами потрапили в лікарню. В понеділок, звичайно ж, почнуть шукати їм тимчасову заміну.

Але що робити зараз? Якраз поступив терміновий виклик на заміну замків у Смолянюк Тетяни Олександрівни. Вадим завірив свою тимчасову секретарку, що сам розбереться й знайде слюсаря.

Проглянувши переслані йому адресні дані замовника, він із здивуванням помітив, що це, можливо, спадкоємиця тітки.

Невже та сама Тетяна? Треба перевірити, тим паче, що двері, які треба буде полагодити, знаходяться в сусідньому з ним під'їзді, в тому ж самому будинку, де й Вадим живе. Прямо "іронія долі" якась виходить.