3

Гостя прокинулася від боязкого дотику пустотливих сонячних промінчиків. Погляд її зупинився на важкій чорній тушці, що розкинулася прямо на ній.

 Таня довго не могла наважитися погладити розкішного кота, і коли, нарешті, протягнула до нього руку, темно-зелені, прозорі очі суворо на неї втупилися. Відчула себе, як під поглядом строгого завуча, при отриманні прочухана за запізнення. Витримавши драматичну паузу, що зробила б честь провідній актрисі, кіт прикрив очки й підставив шийку для почухування.

За цим зайняттям їх захопила зненацька Марія Іванівна :

- Ось це, я розумію, - справжній добрий ранок. Прошу до столу. Василевс охоче складе нам компанію. 
- Добрий ранок, Марія Іванівна, спасибі за запрошення, - Таня залилася фарбою від зніяковіння. 

Спробувала зняти обережно з себе котячу тушку, але Василевс незадоволено нявкнув і вчепився в її светр довжелезними кігтями. Не встигла Таня злякатися за долю одягу, як котяра встав на усі 4 лапки прямо на ній та почав тягнутися. Потім з легкістю, яку важко було очикувати при його комплекції, сплигнув на м'який килим і поважно почимчикував на зустріч з апетитними оладками зі сметаною.

Вирішивши не чекати повторного запрошення, дівчина встала й почала взуватися. І раптом помітила досить цікаву деталь. Усі меблі в цій та інших кімнатах відносилися до початку минулого століття, а можливо й до більш раннього часу.

Книги, журнали і зошити були надруковані в різний час: частина з них була навіть старша за шафи, в яких зберігалася. 

Повною несподіванкою виявився сучасний комп'ютерний стіл з ноутбуком, принтером, різним канцелярським приладдям. Він, разом із зручним офісним кріслом, був прикритий старовинною ширмою.

  У повній розгубленості дівчина потрапила до сучасної кухні з натурального дерева, поєднаної з їдальнею. Сільську піч, як не старалася, не знайшла. Проте на кухні була сучасна вбудована техніка. 

Спробувала Тетяна ввічливо приховати свій подив, але марно. Марія Іванівна була надзвичайно задоволена справленим враженням:

  - Нічого не можу з собою собою зробити, люблю комфорт. - Відповіла вона на німе питання гості. - В моєму віці не варто позбавляти себе маленьких радощів. За наявності грошей навіть в лісовій глушині можна затишно влаштуватися. З ремонтом і установкою побутової техніки мені допоміг улюблений племінник Вадим. А інтернетом тепер можна користуватися у будь-якій точці світу, була б можливість встановити там антену.

Хазяйка будинку насолоджувалася кавою за елегантним обіднім столиком. Вочевидь, він не був розрахований на традиційний обід великої родини.

Тетяні запропонували один з двох вільних стільців. На другому вже з комфортом розташувався кіт, що старанно вилизувався.

Оладки були м'які і пишні, пахнучі ваніллю. Кава спокушала своїм терпким ароматом. Свіжа домашня сільська сметана була вища неперевешена.

 - Продукти мені приносять вдячні селяни, - спокійно повідомила Марія Іванівна. - Я - учитель біології на пенсії, завжди цікавилася ботанікою, а точніше - фітотерапією. Заготовлюю лікарські трави і продаю їх жителям сусідніх сел. Частина з них платять мені продуктами, по-старому.

 - Я не хотіла Вас скривдити, - за звичкою почала виправдовуватися Таня. 
- Тетянко, не треба виправдовуватися з будь-якого дріб'язкового приводу. Тільки якщо вже скривдили - так скривдили. - зупинила її Марія Іванівна. - Я дуже задоволена нашою зустріччю. Скажу відверто, Ви - не єдина родичка, яка допомогла мені у вивченні історії роду, але ніхто з них більше у мене не з'являвся. І не, з'явиться, вже мені повірте. А Вам, Смолянюк Тетяна Олександрівна, я даю офіційний дозвіл на відвідування цього будинку у будь-який слушний час.

Тетяна злегка очманіла від такої безцеремонності літньої пані, але вирішила списати все на самоту в лісовій глушині.

 Марія Іванівна уважно дивилася на свою молоду родичку, немов читаючи її таємні думки, як у відкритій книзі:  
- Тетянко , ми вимушені будемо з Вами сьогодні розлучитися. Невідкладні справи вимагають моєї уваги. Буду рада, якщо нам випаде ще зустрітися. У моєму віці цінуєш кожну мить, подаровану тобі життям. Хотіла, щоб знання й досвід, які я маю, допомогли ще багатьом людям. Таксі чекатиме на краю лісу.

Якщо не заперечуєте, я проводжу Вас. Мені буде корисно пройтися й подихати свіжим лісовим повітрям.

- Звичайно, Марія Іванівна, не зловживатиму Вашою гостинністю. Мені не знадобиться багато часу на збори. Зберу тільки свої речі й попрощаюсь з Василевсом. - Тетяна нахилилася й погладила кота по блискучій шерсті.

Волохатий ледар уважно подивився на дівчину й з неперевершеною гідністю муркнув у відповідь, нібито прощаючись з нею. А потім подивився на свою хазяйку й щось їй пронявкав.

Та, як здавалося, все зрозуміла:

- Василевс , на мій погляд, теж бажає проводити тебе до краю лісу.  
Тетяна так розгубилася, що не встигла й слова сказати. Ось вже і кіт розмовляє зі своєю хазяйкою!

Через декілька хвилин на ганок вийшли дві жінки й великий чорний кіт. Прикривши двері, Марія Іванівна досить швидко пішла у напрямку до того краю лісу, де їх чекало вже таксі. Василевс спокійнісенько собі послідував за нею.  

Вони обоє дуже дивно виглядали разом. Як чаклунка зі старої казки зі своїм помічником – котом.